У японській культурі більше сумних тонів

 

Велику скриню для пожертв постраждалим від катастрофи в Японії виставляють у холі вінницької концертної зали "Вінтера".

Молода японка у фіолетовому кімоно пропонує придбати за 100 грн диск піаністки 23-річної Юко Окамото. Вона виступає на сцені зі своїм квартетом у рамках ХVІ міжнародного джазового фестивалю.

— Усі гроші за продаж дисків ми направимо на допомогу постраждалим від цунамі та землетрусу в Японії. Юко проводила подібну акцію і в Нью-Йорку, де зараз живе. Вона родом із міста Кесен-Нуми, що поряд із Фукусімою, — каже російською 27-річна М'юкі Цудзукі. За вечір продає 15.

— Коли сталася трагедія, я була в Нью-Йорку, — каже Окамото японською. — Вмикаю телевізор, а тут показують страшні кадри. Одразу сіла за рояль. Граю класичний джаз, вивчала його в музичному коледжі Берклі в американському Бостоні. Та після переживань класика в мене переплелася з японськими національними наспівами. У Вінниці зіграла японську музику кокуфу-кабу. Під неї виконують ритуальний танок для вшанування предків. У нашій культурі більше сумних тонів, ніж радісних. Тому всі мої композиції здебільшого вийшли повільні. Для буддистів сумне — красиво.

Слухачі кажуть, що не відчули у виступі національної музики.

— Ударні — це інструмент, що має прямий стосунок до японської культури. Барабан тайко взагалі національний символ Японії. У джазі ж ударні — основа композиції. Тому Японія і джаз близькі по духу, — заперечує ударник квартету Акіра Накамура.

Вінницький джазовий фестиваль вважають найстарішим в Україні. На концерти приїхали посли Австрії, Швейцарії, Німеччини. Їх запросив голова Ради Нацбанку Петро Порошенко.

×