Актор Богдан Ступка, 65 років, зіграв головну роль у фільмі "Два в одному" режисера Кіри Муратової. Незабаром він з"явиться на українських екранах, але коли саме, актор не знає. Театр імені Франка, яким керує Ступка, зараз поїхав у Севастополь на гастролі.
Ми зустрілися в кабінеті Богдана Сильвестровича в театрі Івана Франка на другому поверсі. В кімнаті — диван, стіл, крісло й сервант із нагородами та книжками. Ступка сидить на дивані й дивиться телевізор. Над столом висить картина "Цілюще дерево" львівського художника, імені якого художній керівник театру не пам"ятає.
Як ваші вистави сприймають на півдні України?
— Не повірите, дуже добре. Коли закінчуємо — благають приїжджати ще і не через два роки, а через рік! А ми туди веземо "Віват, королево!", "Ромео і Джульєтту", "Мартина Борулю", "Пігмаліона". Щоразу — абсолютно новий репертуар. Деякі люди ходять на усі без виключення спектаклі.
Роберта Стуруа в Київ запрошували ви?
— О, так. Але в нього тут друга батьківщина — бо тітка жила в Києві. Викладала в інституті Карпенка-Карого марксистсько-ленінську естетику. В Стуруа тут навіть весільна подорож була. Я запропонував йому поставити у нас комедію — він не відмовився.
А ви не хотіли б знову очолити Міністерство культури?
— Боже сохрани! — зойкає Ступка. — Та що я вам поганого зробив?
Ви хотіли створити телеканал "Культура". І він таки виник, але без вас...
— Так, проте він міг би бути й цікавішим. І хіба він цілий день іде? От якби про культуру цілий день говорили?
У Ступки дзвонить чорний мобільний телефон "Нокія". Він якийсь час розмовляє.
Найбільше моє хобі — виспатися
Яким було ваше дитинство?
— Бомби, трупи, повішені — отаке дитинство. Це був 44-й, мені було три роки, все горіло, навіть трава. Я пам"ятаю ці жахливі речі, бо це найекстремальніша ситуація, яка може бути. Хата наша горіла, я це бачив. Це було, коли звільняли Львів, в Куликові піді Львовом. А от коли щасливе дитинство — нічого не пам"ятаєш.
Ви там буваєте?
— Буваю, у мене там батько похований.
Їздите машиною?
— Ні! Ніколи не сяду за кермо! — переходить на крик Ступка. — І не маю власного авто. Вважаю, що нема талану машину водити. Краще на конях, тільки повільно й трішки риссю. Однак я боюся навіть коней.
Чим захоплюєтеся поза роботою?
— Досі граю в теніс: дуже це люблю, хоча зараз граю менше. Але найбільше моє хобі — виспатися. Бо сплю дуже мало — 4 години на добу.
Займаєтеся вихованням онуків?
— Аякже, ми разом живемо. Бачу їх кожного дня. Єдине, що неприємно, поза межами дому онук розмовляє російською. Я не вважаю, що це нормально.
У вас скоро день народження. Як святкуватимете?
— З мамою. Їй буде 95 років. Та я майже всі дні народження святкував із мамою — це ж найближча людина. А взагалі подарунки на це свято — не головне. Головне — увага. Сам дарую переважно квіти й книжки.
А де відпочиваєте?
— Зазвичай у Криму: в Балаклаві, Алушті. А у Києві — в Конча-Заспі.
Прошу Богдана Сильвестровича показати нагороди. Ступка підходить до серванта.
— Це "Ніка". От візьми потримай! — каже актор. — Еге ж, важка? А оце "баранчик" — ще одна російська премія. Усі російські — наші мені премій не дають.
Роль Бульби в українському фільмі теж не дали?
— Так, в Україні якась дивна тенденція. Наче в нас немає своїх акторів. Мене люблять в Росії, а Україні — що ж, я не потрібен?
Кажуть, на зйомках російського "Тараса Бульби" ви знепритомніли?
— Ні, не було такого. Це ви, журналісти, любите щось вигадувати й брехати, щоб матеріал вийшов цікавішим. Хоча на зйомках там було дуже важко, — зізнається Ступка. — У кольчузі по такій спеці...
Про подробиці зйомок в останніх стрічках — Кіри Муратової "Два в одному" й "Тарасі Бульбі" Володимира Бортка Ступка розповідає неохоче. Кидає лише:
— Усе було добре, добре...
Виходимо з кабінету. Богдан Сильвестрович прощається, зачиняє двері кабінету. До виходу не проводить.
1941, 27 серпня — Богдан Ступка народився у місті Куликові Львівської області в сім"ї артиста хору та домогосподарки
1961 — закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого
1967 — народився син Остап
1978 — залишив Львівський драматичний театр ім. Марії Заньковецької, почав працювати у Київському театрі ім. Івана Франка
1980 — отримав звання заслуженого артиста України
1999–2001 — міністр культури і мистецтв України
2001 — став художнім керівником Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка
2005 — отримав найпрестижнішу російську премію "Ніка" за кращу роль у фільмі "Водій для Віри"
3 
1
Коментарі