— Тут будет прорыв, — перемовляються білетерки столичного театру Франка. По дві стають біля входу в партер.
— Показуем билеты! Никто без них не пройдет, — всім тілом тримає одна з жінок двері. Фойє наповнює натовп. 23 січня тут відбувся передпрем'єрний показ спектаклю "Вій" київського режисера Владислава Троїцького.
— Прочитав оголошення, шо можна приходить безплатно, а тут якісь списки, — каже подрузі хлопець у білій сорочці. З острахом поглядає на натовп навколо дівчини зі стосом запрошень.
— Думали, прийде чоловік сто. А заявок виявилося більше тисячі, довелося ввести квитки, — розповідає художній керівник театру "Дах" Владислав Троїцький, 58 років. Він зазирає до переповненого залу, де на підлозі у проході сидять глядачі.
— У тебе хоч є місце? — запитує звукорежисера. Троїцький переступає бортик рубки з пультом. Дивиться виставу стоячи, спершись плечем об стіну.
Прем'єра вистави "Вій" театру "Дах" відбулася навесні в Швейцарії. Спектакль за мотивами твору Миколи Гоголя замовив і профінансував швейцарський театр "Віді-Лозанн". Бюджет не розголошують.
За сюжетом, двоє швейцарських студентів приїжджають в сучасні Карпати. Один має українське коріння, шукає тут рідню. Другий — гострих відчуттів.
— Хотів показати західному глядачу Україну, — пояснює Владислав Троїцький. — У Парижі багато хто порівнював спектакль із фільмом "Тіні забутих предків". Сергій Параджанов — один із небагатьох українців, кого пам'ятають у Франції. Хоча там зовсім не уявляють, що таке наша країна. Показ "Вія" у Парижі збігся з виставкою скульптур Пінзеля в Луврі. У провінції Коньяк тоді ж проходили вечори української літератури. Пропонував нашому міністру культури офіційно назвати це місяцем української культури у Франції. Ніхто не відгукнувся. Коли ж повернулися до Києва, то виявилося, що в нашому приміщенні давно відімкнули електрику й опалення. Ми хотіли показати "Вія" на сцені Нацопери. Однак її керівництво заявило, що цей спектакль не відповідає рівню їхнього театру.
Головні ролі зіграли швейцарські актори П'єр-Антуан Дюбеї та Бартек Созанскі.
— Ніколи раніше не був у місці без електрики. І там, де не міг би прийняти душ, — згадує 27-річний П'єр-Антуан Дюбеї свій перший візит до України. Говорить англійською, часто вставляє французькі слова. — На тиждень режисер повіз нас у Карпати. Ми жили з гуцулами, бачили багато дивного. Були на похороні. Хтось помер, і ми цілий день спостерігали за приготуваннями. Це було дуже незвично для мене.
П'єр-Антуан грає хлопця, який напивається на гуцульському весіллі, закохується у наречену. На ранок прокидається поруч із нею мертвою.
— Цікавлюсь творчістю Троїцького давно. Його часто ігнорує наша держава, — каже у гардеробі після вистави киянка Надія Куценко, 28 років. — В оперу його не пустили. Директор театру Франка хвалиться, що надав відомому у всій Європі режисеру знижку на оренду приміщення. Але натякнув, що на цьому багато втрачає грошей. Жлобство якесь. Режисер ставить на не українські гроші. Дуже вразило, коли наприкінці герой довго кликав Вія, і він таки прийшов. Але не як казкове чудовисько, а у вигляді апокаліпсису. Всі декорації — страшні колоди, які звисали зі стелі — падають, наче настає кінець світу. І цей кінець світу — персональний для України.
2 
1
Коментарі