— Усі твори, написані українською мовою й видані 2019-го — чудові, — каже головна редакторка інтернет-порталу "ЛітАкцент" 38-річна Ірина Троскот. — Рік дуже успішний, щедрий на хорошу прозу. Цікаво спостерігати, як зростають книжки кількісно і якісно.

Найкращим прозовим твором минулого року, за версією "­ЛітАкценту", назвали роман "За спиною" 39-річної Гаськи Шиян.

Головна героїня — львів'янка 27-річна Марта працює менеджеркою в ІТ-компанії. Зарплату отримує в доларах, у вільний час ходить у бари, не цікавиться політикою. Її хлопець, помічник судді, через війну на Донбасі вирішив піти в армію. Марта не розуміє, чому він не відмазався. Злиться. Починає займатися волонтерством, навідує хлопця у військовій частині під Києвом. Але невдоволена цим, хоче жити звично і з комфортом. Щоб відволіктися, вживає алкоголь і наркотики, ходить на вечірки, міняє партнерів, подорожує.

Торік Гаська Шиян як авторка роману "За спиною" стала першою українкою-лауреаткою Літературної премії Європейського Союзу.

— Моя героїня нічого не пропагує, ні за що не бореться. Просто живе як самодостатня жінка, яка сама на себе заробляє, має свої сексуальні інтереси. У сучасній українській літературі не дуже розкритий такий образ селфмейд-героїні (з англійської — "людина, що зробила саму себе". — ГПУ), — говорить письменниця. — Конфлікт Марти із суспільством стосується стереотипів щодо чоловіків та жінок: що і коли ми маємо робити. Коли її починають називати жорсткою феміністкою, я розумію, наскільки наше суспільство консервативне та патріархальне.

Я пишу про людей. З їхніми чесними емоціями і вчинками. А вони не кришталеві й не однотонні. Книжка про те, що свобода ставить не менше запитань і викликів, ніж несвобода. Пошук острівця безпеки в сучасному світі — дедалі нездійсненніша місія.

Війна в романі — тло. Обставини, в які ми всі потрапили, того зовсім не чекаючи. Кожен шукає власні способи до них адаптуватися.

— Гаська Шиян не нав'язує читачеві певної версії, а пише про реальне українське суспільство, яке суворо ковбасить. Книжка дає непересічний для нашої сучасної літератури соціальний зріз, — каже літературна критикиня Тетяна Трофименко, 41 рік. — У нас немає привабливого образу стерви. Доки ми будемо змальовувати тільки стражденних Марусь? Образ Марти — реалістичний, епатажний, багато в чому не імпонує різним групам читачів. Вона ніби рупор суспільних тенденцій, які ми переживаємо зараз. Шиян влучно й з іронією помічає найтонші подробиці перебігу взаємин у соціумі. Саме тому її книжка дуже переконлива.

На нагороду "ЛітАкценту" також претендували романи "Іван і Феба" Оксани Луцишиної та "Доця" Тамари Горіха Зерня.

— Твір Луцишиної чи не вперше в українській літературі звертається до теми Революції на граніті, — продовжує Трофименко. — Для героя Івана вона була кульмінаційним моментом. Але далі життя хлопця вже розвивалося по спадній. У цьому полягає реалістичність тексту. В образі Івана ми впізнаємо типового українського чоловіка з його проблемами і несправдженим пошуком місця в житті.

Роман Горіха Зерня є найяскравішим дебютом сучасної української літератури. Героїня демонструє, що жінка може боротися. В окупованому Донецьку стає осердям руху спротиву. Організовує довкола себе чоловіків, надихає, підтримує військових. Бере на себе сміливість заявляти, що вирішувати на цій землі будемо ми, а не хтось за нас.

2019-го в українській прозі були представлені основні тенденції, які складалися протягом кількох останніх років. Насамперед це тема війни, яка триває. Спроба осмислення її причин. Документальне змалювання подій на фронті. Або як позначається на долях тих, хто залишається в тилу.

Друга магістральна тема — осмислення нашої травматичної історії. Цьогоріч великої саги у нас не було, але ця тема присутня у книжках.

І дуже важливий напрям — це звичайні людські історії. Автори звертаються і до знакових постатей минулого, однак усе більше місця завойовує саме увага до простої людини, її переживань, нерозв'язаних суспільних проблем.

Усі три книжки короткого списку написали жінки. Це дуже симптоматично. Жіночий голос, який так довго міцнів, залунав на повну потужність.

У номінації "Поезія" перемогла 37-річна Катерина Калитко зі збіркою "Ніхто нас тут не знає, і ми нікого".

У номінації "Літературознавство, есеїстика та художній репортаж" нагороду отримала мистецтвознавиця 56-річна Діана Клочко за книжку "65 українських шедеврів. Визнані й неявні". Присвячена історії вітчизняного мистецтва від VII століття до 1990 року.

×