Вівторок, 12 лютого 2008 16:21

У "Колесі" знайшли ключ до забутої епохи

У двомовному київському мистецькому середовищі іноді трапляється, що "код" однієї культури розшифровується за допомогою понять та уявлень іншої. За радянських часів це звалося взаємозбагаченням культур, хоча і тоді, й тепер це вдавалося зовсім не часто.

Щось подібне трапилося щойно в столичному театрі "Колесо", що на Андріївському узвозі. Цей театр, як звично для Києва, орієнтований на російську культуру (на його афіші назва п"єси Тургенєва "МЬ-сяцъ в деревнЬ-" пишеться з "ятями" й "єрами", як за царя). Утім, театр віддає шану й вітчизняній драматургії, з більшим чи меншим успіхом. Але те, що сталося тепер, можна вважати цілком особливим випадком.

Головний режисер театру Ірина Кліщевська довго шукала, як вона каже, "щось із української класики — але на зразок чеховської чи тургенєвської драми". Саме такою здалася їй стара п"єса Степана Васильченка "Не співайте, півні, не вменшайте ночі", прем"єра якої відбулася в "Колесі" минулого тижня.

П"єсу написано 1916 року, коли Васильченко перебував на Першій світовій війні. Тому тут є ностальгія за мирним життям і далекою батьківщиною. Про війну — ані слова. П"єса проста, майже безсюжетна: п"ятеро молодих людей проводять літню ніч на сільській вулиці, а вранці їм треба розлучатися. Вони домовляються зустрітися через сім років.

А якщо і стрінуться через сім літ, то в Парижі чи на Соловках

Здавалось би, відкривати таку п"єсу тургенєвським ключем — наївно, ризиковано, бо можна в підсумку отримати грандіозний культурний "суржик". Але цього не сталося. Виставу справді зроблено за "тургенєвськими" уявленнями. Та при цьому збережено Васильченкову мову і природність характерів. А головне — на диво точно передано аромат епохи. Про саму епоху не сказано нічого, однак можна з точністю сказати: це літо 1914-го, останнє літо перед катастрофою. І коли ці молоді люди обіцяють зустрітися через сім літ, легко вирахувати, що вони не зустрінуться ніколи. Бо, за певними ознаками (які теж не названі прямо, але легко вгадуються) один із цих хлопців колись піде до Петлюри, а другий, можливо, до Махна, а їхні романтичні дівчата підуть за ними й загинуть разом із цілим поколінням. А якщо і стрінуться через сім літ, то не всі й не тут, а в Парижі чи на Соловках.

Це унікально, бо серед кількасот спектаклів, які йдуть нині на київських сценах, взагалі не знайдеш ознак тої епохи, що вважається героїчною — але зовсім забутою й викресленою з наших уявлень. Нам легше уявити абстрактно-далеких "тургенєвських баришень", аніж набагато ближчу власну прабабу.

Зараз ви читаєте новину «У "Колесі" знайшли ключ до забутої епохи». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода