— Як можна говорити про патріотизм і духовні цінності, якщо ти напідпитку? Степан Бандера не вживав спиртного. Й захід задумували як безалкогольний — це наша принципова позиція, — каже 30-річна Марина Хромих, виконавчий директор фестивалю українського духу "Бандерштат".
4–6 серпня фестиваль "Бандерштат" відбувся в селі Рованці під Луцьком водинадцяте.
— Пустіть бандерівців додому, — каже киянин Павло. Стоїть із ще кількома десятками людей у черзі до ятки з квитками. Хлопцеві одягають браслет-перепустку. Він іде до охорони, яка перевіряє рюкзак на наявність спиртного. — Та ну, пацани, то ж компот! Якщо хочеш, то попробуй, — говорить Павло охоронцю.
Той відкриває пляшку й нюхає вміст.
— Якби я все пив, то мене б звідси вже винесли попід руки, — каже охоронець. — Все добре, можете проходити.
— Ну, я ж вам казав. Ви тут дарма стоїте. Всі алкаші потонуть на вашому понтонному мосту через річку Стир. Там лише тверезий пройти може, і то не кожен, — додає Павло.
— Дякую, що ви тверезі й не копаєте бурштин, — говорить до слухачів вокалістка гурту "Крихітка" 36-річна Олександра Кольцова. Артистка вперше на "Бандерштаті", виступає на тихій музичній сцені. Обмахується віялом.
— У церкві стільки б не вистояли, як на концерті, — коментує її виступ дівчина в червоній вишитій сукні.
— А мені не подобається. Спокійно, ніби колискові співає, — додає її подруга, на вигляд 30 років. Поглядає в бік головної сцени, де виступають "Антитіла".
— В Україні легко стати зіркою — досить вдало виступити на телевізійному талант-шоу, — говорить Олександра Кольцова. — Ми молода країна, це не США, де всі сфери давно поділені. Треба, щоб у нас теж була заповнена ніша, навіть поганої музики. Український шансон теж має існувати. Тому добре, що є Олег Винник. Він — молодець. Вірю, цей артист багато над собою працював, щоб шанувальниці відчували задоволення на його концертах.
Лідер луцького регі-гурту "ФлайzZzа" Андрій Тимчук обнімається з постійною ведучою фестивалю Вікторією Жуковською. Розповідає, до виступу на "Бандерштаті" готувався півроку.
— Український музичний простір трохи зіпсувався за останні кілька років. З'явилося багато російськомовних виконавців. Поменшало в ефірі музикантів зі змістовними українськими текстами — "Тартак" або ТНМК, — говорить Тимчук. — А Олег Винник — це ж співак-парадокс. Його ніби й не показували по телевізору, а все одно збирає стадіони. Люди, які ходять на його концерти, добряче підвисали на російській музиці, що в дев'яності панувала в Україні. Зіграв на ностальгії за естрадою пізнього СРСР.
Тема цьогорічного "Бандерштату": "Україна — країна можливостей".
— Терпіти не можу, коли мене порівнюють зі Стівеном Кінґом. Я не є його фанатом. Стилістично хіба хотів би бути схожим на британця Ендрю Міллера. Його двічі номінували на Букерівську премію, — каже письменник 33-річний Максим Кідрук. Його слухають майже 300 людей. Багато слухачів розляглися на землі в тіні. На вулиці +32°C. — З українських авторів намагаюся читати всіх. Найбільше враження на світогляд колись справив роман Любка Дереша "Поклоніння ящірці". Прочитав його в 11 класі. Був шокований, що мій одноліток написав таку книжку. Тоді зрозумів, письменником стати реально.
На гутірковій сцені "Бандерштату" виступає командир медичного батальйону "Госпітальєри", начальник Медичного управління та реабілітації бійців Української Добровольчої Армії Яна Зінкевич, 22 роки. Вона має світло-фіолетове коротке волосся. Прикута до інвалідного візка. Ділиться з учасниками фестивалю своєю історією. Від 2014 року вона врятувала на передовій більш як 200 поранених українських вояків. 2015-го потрапила в автокатастрофу.
— Я візком їжджу в гори, тобто намагаюся жити повноцінно. Маю доньку Богдану, 9 місяців. Я під час вагітності навіть не покидала бази. За моїм життям стежать багато ветеранів АТО. І мій приклад надихає їх, — розповідає Зінкевич.
— Вже 11 років фестивалю, а я щоразу хвилююся і не сплю. Мрію нарешті нормально затусити на "Бандерштаті", — говорить письменниця й кураторка літературної сцени фестивалю 28-річна Ганна Луцюк. — Цьогоріч на літсцені Артем Чех із презентацією книжки "Точка нуль". Він 10 місяців воював на Донбасі. Написав книжку-щоденник. Подає багато деталей, запахів, звуків із фронту. Артем — щирий, без пафосу. Пише, немає ніякої воєнної романтики. Це бруд, часом дивні накази й важкий побут солдатів. Служив у період відносного затишшя. Але постійне чекання, напруження, спека ще більше виснажують.
1000 грн заплатили народні майстри, щоб продавати свою продукцію на фестивалі. Тут торгують національним одягом, глиняним посудом, сережками, книжками.
— Це те саме, що купити два квитки за вхід. Поки що майже нічого не продав. Поруч зі мною вчора стояли дівчата з милом. Вирішили не паритися на сонці і звалили. Люди витратилися, аби зайти на територію. А ще їсти щось треба три дні. Тому залишаються гроші хіба на якийсь невеликий сувенір. У мене є сільнички по 20 гривень, а найдорожче — тарілка за 300. Аби зробити таку, маю витратити два дні. Спочатку виробляю, сушу. Потім випалюю в пічці, розмальовую і ще раз випалюю. Це довгий процес, — каже гончар Сергій, 33 роки. — У Луцьку народ жаліється, фестиваль став попсовим. Можна підтягнути сюди більше арт-об'єктів. Культура — це не лише музика. Потрібно робити унікальний захід, а не ще один середньостатистичний фестиваль на мапі України.
За три дні "Бандерштат" відвідали майже 12 тис. людей.
3 
1
Коментарі