Із бардом Едуардом Драчем, 40 років, ми зустрілися під пам"ятником Сковороді, на Контрактовій площі. Дорогою до ресторанчика "Трапезна", запихаючи до кишені "Сіменса" дуже старої моделі, він попередив:
— Часу обмаль. Знімаємо телепрограму про кобзарські традиції в Україні. Зробили невеличку перерву. Але будь-коли можуть зателефонувати.
У "Трапезній" він навіть не зняв своєї зеленкуватої дублянки, але приніс чорний чай.
Драч грає на гітарі, скрипці, фортепіано, кобзі, бандурі, мандоліні та банджо.
Маю право не працювати і не вважаюся безробітним
— Батько мав непоганий голос, — пригадує він. — У нього була гітара-семиструнка. Коли він виконував народні пісні, я від захоплення стрибав на ліжку. У п"ять років і сам спробував. А потім пішов у музичну школу на скрипку. Кобзою захопився вже в медінституті (Драч 10 років працював невропатологом у київських лікарнях. — "ГПУ"). Зараз граю на традиційній: на ній немає ладів — це гітара і скрипка, разом узяті.
Хто вчив вас грати на ній?
— Сам, за книжкою Лисенка про Остапа Вересая, — стенає плечима Драч.— Там були тексти і опис стилю. Цю книжечку мені дав почитати скрипаль Кирило Стеценко. Він колекціонує такі речі. Він познайомив мене, мешканця Кривого Рогу, зі столичними кобзарями. Привів додому до Миколи Будника, який жив у хаті-мазанці на Печерську, на Звіринецькій горі. Того дня я мав їхати. Стеценко каже: "До поїзда ще три години, встигнеш". Пам"ятаю, як Микола співав думу, а я поглянув на годинник. Це була та хвилина, коли відходив мій потяг. Ми проспівали всю ніч.
А коли написали першу пісню?
— Малим з мамою відпочивав на Кавказі — у П"ятигорську, по "гарячій" путівці, — він відсьорбнув чаю. — Біля самого місця дуелі Лермонтова. Там скрізь були білі хатки. "Це що — Україна?" — запитував я маму. "Та ні, тут козаки жили". — "Наші козаки?" — "Тут свої були — терецькі, яїцькі..." Уже в потязі, під стукіт коліс, я й написав один куплет і приспів. Називалася пісня "Україно моя". А закінчив лише за 20 років. Через те пісня вийшла неритмічна і розлога.
Прошу, щоб він розповів, як знявся у восьмисерійному фільмі режисера Володимира Онищенка "Запороги", за романом Віктора Веретенникова.
— Зателефонував Онищенко. Запитав, чи маю я пісні про Сірка, — розказує Драч. — Він робив фільм про запорізького отамана, якого зіграв Віктор Степанов. В ролі царя Олексія Михайловича знявся російський актор Едуард Марцевич. А я грав самого себе: виконував пісні про Сірка. Зйомки були розплановані по годинах. Коли записували мене, актори ще відпочивали вдома. Тому ні з ким із них не зустрічався.
Кажуть, у вас є квиток Спілки письменників, хоч нема жодної збірки.
— Я туди не просився, — розводить руками Драч.— Володимир Яворівський якось спитав: "Ти що — не член Спілки?" Мене та Юрія Рибчинського прийняли без жодних збірок. Я приніс кілька журнальних публікацій та диски. Проти проголосувала одна людина, а проти Рибчинського — двоє. Досі не знаю, хто.
— Тепер маю право не працювати і не вважаюся безробітним, —продовжує він. — Але не всі це знають. Живу я в Подільському районі. Коли народилася дитина, собез вимагав, аби влаштувався на роботу або пішов на біржу. Інакше не хотіли нарахувати допомогу.
А дочку Едуард назвав Юлею.
— На честь Тимошенко, — хвалиться бард. — Вона вже сидить і вимовляє деякі імена. Перше слово — Галя. Так звуть тітку моєї дружини. Галя колись стояла над Юльчиною колискою і по складах вимовляла своє ім"я. Тепер і решта втовкмачує Юльці, як їх звуть.
У Драча троє дітей. Уся сім"я живе в комунальній 15-метровій кімнаті. Восьмирічний Дмитрик — на обліку в тубдиспансері. Довелося переселитися до родичів. А на свою райдержадміністрацію Едуард Драч подав до суду. Та говорити про це не любить.
Вона мостить собі великий живіт і просить копієчку за здоров"я циганської сім"ї
— Ви напишете по-своєму, а читач прочитає так, як йому вигідно, — вперто наполягає він. Зате із задоволенням розповідає, як святкує Різдво.
— Іван Малкович (видавець і поет. — "ГПУ") збирає компанію. Зустрічаємося в когось на квартирі, а потім ідемо по домівках і офісах. Малкович грає чорта. Я — цигана. Андрій Середа з гурту "Кому вниз" — смерть, а Марійка Бурмака — циганку. Вона мостить собі великий живіт і просить копієчку за здоров"я циганської сім"ї. Тарас Чубай грає на гітарі, Кузьма зі "Скрябіна" співає, а Богдан Бенюк усіх розважає. — Він розсміявся. — Під час помаранчевої революції не збиралися. А от позаминулого року зайшли до офісу однієї тютюнової фірми. Бенюк від щирого серця агітував їх проти куріння. У них були такі здивовані обличчя!
У нього озивається мобільник.
— Уже йду! — підводиться він зі стільця. Я дійшла з ним до зупинки. Поїхав він 14-м трамваєм.
1960 — народився в передмісті Кривого Рогу
1987 — від першого шлюбу народився син Антон
1989 — переможець фестивалю "Червона рута"
1997 — народився син Дмитро
2003 — народилася донька Діана
2005 — народилася донька Юля
2 
1
Коментарі