Ті, хто ніколи цього не бачив, нехай уявлять, що столичний книжковий ринок "Петрівка" розташувався не горизонтально, а вертикально, чотириповерхово, і книжки там не російські, а українські. Оце і є Форум.
Уявити важко, бо в Україні таке відбувається лише раз на рік, протягом трьох днів. Решта 362 — усе навпаки.
Лише тепер, на 12-й рік існування Форуму, я збагнув, на що він схожий. На київський Майдан минулої осені — тут усі всіх люблять й усвідомлюють свою красу та силу. Є в Україні й інші книжкові ярмарки, але Форум — це своєрідний фестиваль, на якому автори, видавці та книголюби на три дні забувають про те, що вони в цій країні — ніхто.
Тут ці люди — найголовніші, найулюбленіші, найшанованіші у світі. На Форумі однаково щасливі ті, хто видає календарики, і ті, хто творить серйозну літературу.
Академік Іван Дзюба саме тут святкував 40-річчя своєї знаменитої книги "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Тут-таки презентували останню книгу Івана Павла ІІ в українському перекладі.
Це рідкісне місце, де українську культуру можна побачити майже в усій її повноті: музиканти, художники, поети, видавці, філософи. Я запитав президента Форуму Олександру Коваль, яка книжка найбільше вразила її цього року. Відповіла, що це була не книжка, а молодий житомирський поет Стронговський. Він читав на Форумі свої вірші, разом із такими самими, ще невідомими авторами ще неіснуючих книжок.
Люся Малкович, сестра Івана, теж пише хороші вірші
Форум — це впізнавання. Іноді воно буває курйозним. Перший день, презентація другого тому "Жмутка казусів" Юрка Коха. У книзі — цікаві розповіді кількох десятків відомих людей. Від Проскурні та Павича до Галі Пагутяк. Раптом якийсь сивий пан кричить:
— Ганьба! Окрім Галі Пагутяк, тут нема відомих імен!
І виходить, грюкнувши дверима. Кох розводить руками й питає:
— А хто цей пан?
Ніхто не знає. Встає сива пані й кричить:
— Ганьба цього не знати! — і теж хряпає дверима. Так і невідомо, хто ж то був...
Наступного дня — інша історія. Сиджу у дворику мистецького клубу "Дзига", там повно знаменитостей — Іздрик, Жадан, Винничук, Покальчук... За сусіднім столиком — режисер Проскурня з якоюсь пані. У неї великі очі, сама дуже помітна. Мені цікаво, хто вона. Проскурня перехоплює мій погляд і шепоче:
— Це — бабуся Малковича!
Я в шоці. Починаю думати: як це може бути? Адже Малковичу — ледь за сорок, а їй не більше. Як вона може бути його бабусею? Але якщо справді так, то не дивно, що своє видавництво Малкович назвав "А-ба-ба-га-ла-ма-га". Хоча, маючи таку бабусю, міг би назвати ніжніше, "Бабуся-галагуся" абощо. Отак я собі думаю. Тим часом "бабуся", граційно вклонившись, покидає нас. А Проскурня уточнює:
— Я сказав не "бабуся", а "Люся"! Люся Малкович, сестра Івана, вона теж пише хороші вірші.
От що таке Форум: тут ти, нарешті, упізнаєш своїх серед своїх. Це корисно, бо в нашій культурі, яка й досі колоніальна, ми краще знаємо чужих і не навчилися вирізняти наших.
Утім, за роки незалежності виросло покоління, яке не встигло добре пізнати своїх героїв культури, але встигло забути чужих. На Форум приїхала з Москви Людмила Петрушевська, відома колись на весь Союз письменниця. Я пішов на її зустріч із читачами і злякався: у залі шанувальників душ п'ятнадцять, з них четверо — фоторепортери. Гадав, Петрушевська побачить це жалюгідне збіговисько й піде геть.
Вона увійшла й навіть бровою не повела. Ніби тут сиділо не п'ятнадцятеро, а вся Україна. Петрушевська добре вибрала, що читати. Аби не дражнити нас імперським наріччям, вона читала свої казки про Бутявок і Помиків, які сперечаються між собою дитячою мовою. Там Бутявка каже Помикові: "А Каушанечки-то — не Помиковичи! Каушанечки — Помиковы! Ага!".
На Форумі все було, як у Бутявок і Помиків — без скандалу. А це ж 150 презентацій! Каюсь, шукав скандалу, навіть добрі люди допомагали:
— Біжи, там на презентації "України на старовинних картах світу" б'ються філологи з картографами!
Ця книжка, видана київською "Картографією", отримала гран-прі Форуму. А чого б'ються? Того що в "Атласі світу" назви географічних об'єктів написані так, як їх вимовляють у країнах, де ці об'єкти розташовані. А філологи проти! Я туди біжу — і встигаю на дружній фуршет, без жодних слідів битви.
Біжу далі. Може, на презентації книжок Василя Шкляра, виданих "Кальварією" та "Пірамідою", шанувальники української класики битимуть Василя — за те, що переписав "Повію" Панаса Мирного та скоротив утричі, щоб легше читалося! Народу зібралося тьма, але Василя не били, йому аплодували.
Остання надія на скандал — презентація антології сучасної жіночої прози "Незнайома", яку підготував і видав у "Піраміді" Василь Габор. Героїні цієї антології — Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Ніна Бічуя та Галя Пагутяк — жінки гарячі, однак і вони не посварилися.
Книжки не подешевшали, але їх усе одно купують
Щось драматичне надибав лише біля стенду "А-ба-ба-би-га-ла-ма-ги". Там щойно розмели 300 примірників книжки "Сто кращих казок". Якийсь дядько мало не плакав: "Ну як же так, мені не дісталося!" — і тримав у руках заготовлені 38 гривень.
Книжки не подешевшали, але їх усе одно купують. Вони стали кращі. Кажуть, на кожного українця припадає менше однієї української книжки.
На Форумі ця цифра перевертається догори дригом: а скільки на одну українську книжку припадає українців, які хочуть її купити? І не можуть купити все, що хотіли б?
Що придбав я? Роман "Королівство" Галі Пагутяк (20 грн), "Листи" Панька Куліша, видані "Критикою" (60 грн), згадану антологію Габора (38 грн), нову книжку Жадана (10 грн), "Історію України" Наталі Яковенко (30 грн), вірші Андрія Хадановіча білоруською мовою, з серії "Зона Овідія" (10 грн), вірші Пантюка та Лучука з тої ж серії (по 10 грн), три томи епопеї про Мумі-тролів ("Видавництво Старого Лева", майже 60 грн), нову книжку львівського культуролога Романа Кіся (20 грн). Та інше...
Купівля книжок на Форумі схожа на сон. Прокидаєшся й думаєш: чи справді я вчора розорився, мов фраєр? Правда. Але сумно не це, а те, що треба роз'їжджатися — "по русифікованих містах".
3 
1
Коментарі