У п"ятницю в Москві роздавали російські кінематографічні премії "Ніка". Київський режисер Роман Ширман, 53 роки, повіз на конкурс свою документальну стрічку про Сергія Параджанова "Небезпечно вільна людина". Її номінували у розділі "Кращий фільм країн СНД і Балтії". Разом із двома грузинськими фільмами — "Тбілісі, Тбілісі" Левана Закарейшвілі й "Прогулянка в Карабах" Левана Тутберідзе та "Дівочим пастухом" узбека Юсупа Разикова і франко-португало-литовською стрічкою "Сім людей-невидимок" режисера Шарунаса Бартаса. Журі віддало перевагу стрічці "Тбілісі, Тбілісі".
"ГПУ" зустрілася з Романом Ширманом перед його поїздкою до Москви.
— На десяту ранку в мене вдома влаштує? — запропонував він. І пояснив: — Удень у мене лекції, а потім ще купа справ.
Зустрів нас сам господар — у домашніх капцях і блакитному джинсовому костюмі. Підвів до маленького журнального столика у вітальні, заставленого призами.
— Це гран-прі конкурсу документального кіно "Росія" в Єкатеринбургу, — показує статуетку жінки на великому колесі. — Отримав її за свій фільм про Параджанова. А це — з фестивалю "Контакт". Он — приз за кращий документальний фільм "Стратити ката", з телекінофоруму в Ялті. А це — знову Єкатеринбург, 1996 рік: тоді був у мене фільм смішний, "Дерево під вікном" називався.
Ми сідаємо за стіл посеред кімнати, застелений зеленою скатеркою.
Діти побоювалися його дивакуватої поведінки
— У російських кінематографістів на "Ніці" окремі номінації, — пояснює режисер. — Повнометражний фільм, документальний, короткий метр. А фільми з СНД і Балтії зібрані в одну номінацію. Навряд документальна стрічка може перемогти чотири міцні художні фільми! Але ми зробили правильний висновок, — сміється Ширман. — Я зараз відклав документалістику і зайнявся ігровим кіно. Зніматиму сімейну комедію "Іграшки злої долі". Частково її фінансуватиме держава, частково — естонці. Зніматимемо в Прибалтиці. Головні ролі у Георгія Делієва і Владислава Троїцького, а музику напише Мілош Єлич із гурту "Океан Ельзи". Це буде хороше іронічне кіно.
Правда, що сценарій Сергія Тримбача до фільму про Параджанова ви переписали?
— Перший закон кіно — показати неочікуване. Людина, яка прийшла подивитися фільм про Параджанова, готується до сумної, трагічної історії. А ми показуємо веселу історію про винахідливого художника. Параджанов не був ні Софоклом, ні Сахаровим. Це людина-карнавал. Я прочитав сценарій і трохи змінив напрямок. Із Тримбачем ми швидко домовилися.
"Усередині" вашої документальної стрічки є мультфільм...
— Ми вирішили намалювали байки про Параджанова. Щось чув я, щось розповів його близький товариш Кора Церетелі. Параджанов, наприклад, розповідав про себе, начебто ковтав діаманти, які йому присилав Папа Римський. Художник Ратна Сахалтуєв зробив шикарні малюнки.
Хто ще допомагав у роботі над фільмом?
— Іван Драч у нас розповідає, як Параджанов хронічно не любив читати. Якось він зателефонував Драчеві о другій ночі: "Іване, уявляєш, мені книжку подарували! Не можу навіть бачити її у своєму домі, приїдь забери, бо не засну". Довелося їхати. А коли ми попросили режисера Романа Балаяна кількома словами охарактеризувати Параджанова, той лише сказав: "Ну, він був такою небезпечно вільною людиною", — Ширман імітує вірменський акцент Балаяна.
А ви були знайомі з Параджановим?
— Якось на київському фестивалі "Контакт" сидів поряд із племінником Параджанова Георгієм. Він привіз фільм про свого дядька, називався "Я помер у дитинстві". То була серйозна, трагічна робота в сірих тонах. Георгій тоді заявив, що знімати про Параджанова має право лише він, адже жив із ним у одному будинку...
"Даруйте, але я теж жив із Параджановим в одному будинку!" — заявив я.
Коли мені було десять років, ми жили в сусідньому парадному з Параджановим, у будинку на площі Перемоги. Діти побоювалися його дивакуватої поведінки. Він пробував гратися в наші ігри, пригощав нас інжиром.
У його під"їзді мешкав мій товариш. Двері там були без скла, всі переступали через отвір, не відчиняючи їх. Але якось скло вставили. Я, не знаючи цього, вивалив його головою просто на вулицю. Мене схопив міліціонер: "Мальчік, ти чєво хуліганіш?". Пам"ятаю, як раптом на плече мені опустилася чиясь рука. То був Параджанов. Міліціонер запитав, чи я — його син. Параджанов підтвердив. "Тогда почему вы его так плохо воспитываете?" — відпустив мене страж порядку.
"Если бы я его плохо воспитывал, его бы здесь уже не было", — парирував Параджанов.
1952 — народився в Києві
1975 — закінчив режисерський факультет ВДІКу
1978 — народилася донька Юля
1991, 23 серпня — трансляція по центральному ТБ фільму "Сталінський синдром"
1996 — викладач на режисерському факультеті Інституту імені Карпенка-Карого
2004 — побачила світ книжка "Телевізійна режисура"
1 
1
Коментарі