Найкращим оператором на Берлінському кінофестивалі назвали українця Сергія Михальчука. Приз — "Срібного ведмедя" — він розділив із росіянином Євгенієм Прівіним. Працювали разом над фільмом "Під електричними хмарами" росіянина 38-річного Олексія Германа-молодшого. Головну нагороду здобула картина "Таксі" іранського режисера Джафара Панахі. 65-й Берлінський кінофестиваль тривав з 5 до 15 лютого в Німеччині. "Під електричними хмарами" знімали в Україні. Бюджет картини — 97 млн грн, зокрема 8 млн — надала Україна.
— Двоє героїв ідуть в кадрі, один каже: "Мою сім'ю вбило снарядом в Україні". Це ріже по свідомості, як бритвою. Фільм "Під електричними хмарами" зняли 2011-го. Тоді важко було уявити, що почнеться протистояння між Україною та Росією. Це попередження про те, як можемо жити, якщо, не дай Боже, станеться війна. Настільки велика, щоб зруйнувати більшість інфраструктури в країні, — розповідає київський кінокритик 37-річний Андрій Алферов.
Режисер Олексій Герман передчував війну?
— Сценарій він написав п'ять років тому. У фільмі йдеться про 2017-й. Суспільство живе після великої війни. Невідомо, хто вони: українці чи росіяни. Картина — наче попередження для нас. Про те, що ніщо не зможе зробити світ єдиним, навіть мешканців в одній країні. Ми надто різні. Події останнього року в Україні свідчать, що нас може поєднати лише культура. Це як спосіб полюбити країну, в якій ми живемо. Щоб Луганськ і Львів підспівували одні й ті ж пісні, захоплювалися одним і тим же кіно. Але не можливо змусити всю країну говорити однією мовою — російською чи українською. Хоча Герман не хотів влучити саме в ці проблеми. У фільмі не говорять українською. Впізнається Одеса, бо йдеться про приморське місто. Режисер повертається туди в 1990-ті, бо герої згадують своє дитинство. Для Германа це дуже особистий фільм. Раніше знімав про минуле, про яке дізнавався з книжок і фільмів його батька. Тепер зробив стрічку про власний досвід. Тому історія наче наповнилася кров'ю. Вона більш справжня, ніж попередні роботи. Треба визнати: в Україні поки що нема режисерів такого рівня.
Чим визначна робота Сергія Михальчука?
— Вона бездоганна. "Під електричними хмарами" — це кіно вагомих візуальних образів. Через них передається головна ідея картини. У кадрі — холодні пейзажі, покинуті будівництва, басейн якогось висушеного озера, чи то замерзла річка. Михальчук знімає на межі стрічок Андрія Тарковського і Олексія Германа-старшого. Щось подібне зробив оператор Олександр Княжинський у "Сталкері". Знімали в Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі. Знайшли надзвичайні місця. Простір не впізнати, хоча розумієш, що він пострадянський. Саме тому голова журі фестивалю Даррен Аронофські сказав, що зображення і стилістика фільму тепер назавжди залишиться з нами, бо зроблені приголомшливо.
На що були найдовші черги?
— На гучні прем'єри, особливо фільми американця Терренса Маліка й німця Віма Вендерса, було важко потрапити. Вони нині визначають мову кіно. Глядачі ломилися й на "П'ятдесят відтінків сірого". Глядацький рівень на кінофестивалі дуже високий. Місця були заповнені аж до останнього дня на будь-яку програму.
Передбачав, що "Таксі" без нагороди не залишиться. Сильні роботи були очевидні. Крім того, якщо знати смаки Даррена Аронофські. Він симпатизує кіно на слов'янську тематику, бо має єврейсько-українське коріння. Недарма писав листи Мирославу Слабошпицькому, що його "Плем'я" перевернуло сучасність і назавжди закарбувалося в історії кіно, бо розказане несподіваною кіномовою. Було зрозуміло, що він оцінить фільм Олексія Германа. Але в інші роки програма фестивалю була більш насичена хорошими фільмами. Цього разу відчувалися слабкі місця. Раніше з п'яти переглянутих за день фільмів три були сильні. А зараз траплялося, що із семи — жоден не перевертав свідомості. У середньому дивився п'ять-сім стрічок на день. Берлінале — це можливість зрозуміти, що відбувається в сучасному кіно.













Коментарі