Сергій Лозниця був проїздом у Києві

Сьогодні з Києва до Петербурга від"їжджає 44 річний Сергій Лозниця — кінодокументаліст, якого  вважають класиком європейського неігрового кіно.

У нас він був лише день, проїздом з Роттердама. Лозниця родом з Білорусі, вчився в Київському політехнічному інституті, займався проблемами штучного інтелекту, був перекладачем з японської. 1996 року закінчив ВДІК, запрошений на студію документальних фільмів Санкт-Петербурга. Живе в Німеччині.

Він — режисер-філософ із трагічним світовідчуттям. Життя в його картинах постає як біда, в яку потрапила людина. Приміром, у фільмі "Полустанок" усе просто. Там немає нічого, крім людей, що сплять на полустанку в чеканні нічного потяга. Приходить поїзд, вони прокидаються, їдуть. Але все це знято так, що ми бачимо, ніби полустанок між життям і смертю. Режисер принципово утримується від будь-яких закадрових коментарів. Документальна зйомка промовляє сама за себе й сама себе пояснює.

Стрічки Лозниці за останні десять літ здобули багато призів (в тім числі кілька гран-прі) на міжнародних фестивалях у Кракові, Лейпцигу, Берліні, Мадриді, Нью-Йорку й Тель-Авіві. Франко-німецький телеканал "Арте" запропонував Сергієві знімати будь-що на його вибір. Він обрав для зйомок Карелію. Власне, туди й вирушив з нашої столиці.

Життя в його картинах постає як біда, в яку потрапила людина

Нинішній приїзд Лозниці до Києва пов"язаний з двома подіями. Минулої неділі в Роттердамі закінчився один із найпрестижніших у Європі Міжнародний кінофестиваль, де Україна заявила себе аж трьома фільмами. У конкурсній програмі — "Менини" Ігоря Подольчака, поза конкурсом — "Два в одному" Кіри Муратової та "Представление/Уявлення" Сергія Лозниці (копродукція: Німеччина–Росія–Україна). Це була світова прем"єра картини.

Киянка Світлана Зинов"єва, співпродюсер фільму, яка теж повернулася щойно з Роттердама, розповідає, що Лозницю на фестивалі приймали з великим пієтетом. Зал був повен, що є рідкістю для неігрового кіно.

"Уявлення" — півторагодинний документальний фільм, де використано матеріал радянських кіножурналів 1950–1960-х. Без жодних закадрових коментарів тут постає цілий процес — як із живих людей ліпили мертву ідеологію. Ті журнали знімалися так, що люди "дивляться в майбутнє", а не в кадр. Їхні обличчя — немов медальні профілі. Та ненароком хтось озирався, і його погляд, живий і трохи розгублений, тепер адресований нам.

Друга причина приїзду Лозниці до Києва — тут він зніматиме перший ігровий фільм "Щастя моє" за власним сценарієм. Це буде спільний українсько-російський проект.

×