Ексклюзиви
Пʼятниця, 02 листопада 2007 17:54

Саша Соколов чотири місяці живе в Криму

  Роман Саші Соколова ”Школа для дурнів” Володимир Набоков назвав чарівним, трагічним і зворушливим
Роман Саші Соколова ”Школа для дурнів” Володимир Набоков назвав чарівним, трагічним і зворушливим

У 1973-му російський письменник Саша Соколов із товаришем намагався нелегально перетнути кордон СРСР з Іраном. Їх арештували. Саша був сином радянського шпигуна (агента "Деві"), висланого з Канади. Батько виклопотав для нього звільнення "за станом здоров"я". 1975-го Соколов вступив у фіктивний шлюб із австрійкою і виїхав з СРСР.

Жив у Австрії, згодом перебрався до Канади. Видав роман "Школа для дурнів". Цю книгу похвалив письменник Володимир Набоков. Назвав її "чарівною, трагічною і зворушливою". З 1987-го Соколова почали видавати в СРСР. Письменник двічі приїжджав до Росії. Але щоразу повертався назад. Цього року він уже чотири місяці живе в Коктебелі, у Криму. Зупинився на дачі поета і художника Володимира Алєйнікова.

Дружина письменника Марлін Роул теж приїхала до України. Вона американка, тренер із веслування. Говорить російською з незначним акцентом. Попереджає, що чоловік не любить, коли до нього звертаються на ім"я та по батькові.

— Треба казати "Саша", — говорить вона.

Саша спускається з ґанку. Він сухорлявий, гостроносий. Високе зморшкувате чоло з невеликими залисинами. На шиї — срібний ланцюжок. Сідає за круглий пластиковий стіл. Запалює сірник, закурює прилуцьку "Приму" з фільтром, ховає вогник у тильну частину коробки.

Кажуть, ви працювали у морзі. Це правда?

— Так, ще в Боткинській лікарні в Москві. Після школи відразу. У мене багато родичів лікарів. Я мусив піти їхнім шляхом, але не вийшло. Замолоду є тяга до смерті. Є над чим подумати, коли розчленовуєш тіло.

Для мене головне, що тепер у Росії можна друкуватися

Чому ви тікали на Захід через Іран?

— На західному кордоні СРСР в районі Мукачевого було сім рядів колючого дроту під струмом. Між рядами поорана смуга, собаки бігають. Іран я бачив, як цю сусідню хату! — показує він на особняк за деревами. — З товаришем пройшли від Челекена уздовж Каспійського моря до Гасан-Кулі. Залишалося перетнути кілька барханів у Каракумах, як нас арештували. До втечі з СРСР я готувався з дитинства. Не любив радянську владу.

Ви живете на Заході більше 30 років. Не сумували за рідними?

— Деяких родичів я не бачив 30 років. У місцях скупчення співвітчизників — на Брайтон-Біч, наприклад, — теж не живу. У Нью-Йорку взагалі нецікаво. Це місто проймане негативною енергетикою.

Ви приїхали відпочивати до Криму. Чому не відвідали Москву?

— Коктебель подобається мені значно більше. Я Москву не любив, хоча це моє рідне місто. У Крим приїжджають багато мислителів, балакунів, письменників. Улітку сюди зміщується культурний центр Росії. На Заході теж є курорти, де збираються художники на приморських рів"єрах, творчі вілли. Але такого, як тут, немає.

Пробували писати англійською?

— Я міг би, — запевняє. — Але вона не така грайлива і гнучка, як російська. Російська мова ширша. У народу, який ніколи не прагнув зовнішньої свободи, в мові є внутрішня анархія.

Кого з українських письменників знаєте?

— Є гарний прозаїк із Західної України. На радіо "Свобода" веде передачу "Червоне сухе", Ігор Померанцев. Чому "червоне" — я не розумію, бо люблю біле, — сміється письменник. — Ще знаю поетів Олексія Цвєткова й Олександра Кабанова.

В Америці 1983-го вийшло ваше есе "Про мотузку в хаті повішеного". Ви пишете: "Надія на кращі часи ще тріпотить".

— Напевно, має пройти ще сто або двісті років, щоб у Росії з"явилося демократично мисляче населення. Одні кажуть, що в Росії все чудово. А інші говорять, що там котиться до старого. Для мене головне, що тепер у Росії можна друкуватися.

Вам до смаку самота, сільське життя?

— Це ідеально. На початку 1970-х у Канаді я працював єгерем. Я й зараз міг би. Сили ще є, гребу добре. Моторний човен знаю. Умію їздити на коні, запрягати воза. І дружина моя Марлін — кіннотниця з п"яти років.

Не збираєтеся повертатися до Росії?

— Повернувся поки що в Крим. Тут моя літня батьківщина, як для багатьох москвичів, петербуржців. Малим батьки вивозили мене до Криму щороку, з травня по вересень. Севастополь був закритим містом, але тато мене туди возив — адже я був мажором.

1943, 6 листопада — Саша Соколов народився в Оттаві (Канада) в родині майора радянської розвідки Всеволода Соколова
1947 — батька вислали за шпигунство, сім"я переїхала до Москви
1961 — закінчив школу, працював у морзі
1962 — вступив у Військовий інститут іноземних мов; симулював душевну хворобу, перевівся в цивільний Московський університет
1972 — працював єгерем на Волзі в Калінінській (нині Тверська) області Росії
1973 — арештований при спробі перейти кордон СРСР з Іраном
1975 — узяв фіктивний шлюб із австрійкою Штайдль, емігрував до Австрії, США, Канади
1984 — Асоціація зарубіжних славістів в Америці проводить конференцію "Саша Соколов і літературний авангард"
1986 — у Вермонті працює тренером із лижного спорту
1989 — рік живе в Росії, повертається на Захід
1996 — щоб отримати Пушкінську премію, на день приїжджає до Москви
2007 — чотири місяці живе в Коктебелі

Зараз ви читаєте новину «Саша Соколов чотири місяці живе в Криму». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода