49-річний Ростислав Штинь виїхав з України 1989-го. Його продюсерська агенція "Ростислав-шоу" робила перший альбом "Ето" групи "Мертвий Півень", працювала зі "Скрябіним" та Іриною Білик. Продюсер повернувся в Україну після помаранчевої революції. Зараз готує проект до наступного "Євробачення". Але поки що не зізнається, який. На радіо "Континент" відкрив свою програму "Східна ліга". Ми зустрілися у його зйомній квартирі біля Голосіївського лісу в Києві.
— За Горбачова вже були кооперативи, — пригадує Штинь. — Тоді можна було займатися підприємництвом і шоу-бізнесом. Ми завжди грали музику, яка не була штампом. Але існувала цензура, деякі гурти працювали на систему. Ми усі гроші вкладали в апаратуру. Якось уночі перед нашим концертом з Леонтьєвим у київському Палаці спорту впала пожежна завіса, і нашу апаратуру залляло. Нам нічого не відшкодували. Та ми все одно виступили. Були в першому відділі, а Леонтьєв у другому. Нам майже ніхто не аплодував. Бо грали джаз-рок, а в залі сиділи люди з мінкульту, вищі чини. І вдягнені ми були не в українські костюми, а як із вулиці.
Як ви створили перше продюсерське агентство в Україні?
— Розвалювалася "Мелодія". Я записав там для Альберта Ассадуліна альбом, який розійшовся тиражем більше мільйона примірників. А отримав за нього двісті карбованців. Тому спочатку ми зробили з братом Юрієм власну студію "Голос". А потім вона вже переросла в продюсерську агенцію. Ще створили гурт "Струс мозку". Потім він став "Опальним принцом". Кліп "Наш прапор" навіть показали по міжнародному музичному телеканалу "Ем Ті Ві" на честь проголошення Україною незалежності. Це перше відео з Союзу. Українські музиканти тоді були не гірші від "Роулінґ стоунз".
Чому ви 1989-го виїхали за кордон? Усе ж тільки починалося.
— Тоді усе закінчилося. 1992-го Україна стала незалежною формально і випадково. Нічого не змінилося, усі комуністичні ідеологи лишилися. За кілька років вони зрозуміли, яка фантастика їм до рук прийшла. І почали її ділити.
Перед концертом з Леонтьєвим впала пожежна завіса
Але ви повернулися. Щось змінилося?
— Нічого. Їду Києвом — скрізь плакати з Зібровим. Раніше він співав на партію, тепер на Україну. По Першому Національному — Білоножко. Це ж пластикова попса! Сьогодні все є шоу-бізнесом — і політика, і спорт. Зараз ми вивчаємо ринок. Створюємо агенцію з розвитку інноваційних програм у сфері кіно, реклами й музики.
Говоримо про те, що Ростислав був першим продюсером, який почав вкладати гроші в Ірину Білик та гурт "Скрябін".
Як вам їхня творчість зараз?
— Особливого розвитку я не помітив. Зідзвонювалися зі "Скрябіним", коли я повернувся. А з Ірою Білик давно не чулися.
Заварює чорний чай.
Де ви мешкали за кордоном?
— У Німеччині, Канаді, США, Латинській Америці, — дістає фотоальбом. — Ось це ми робили День України в Німеччині. Колись робили і Дні Німеччини в Україні. Тоді німецький оркестр обікрали в київському оперному театрі. А це ми з майором Мельниченком у мене вдома у Німеччині, — показує фото. — А це в Білому домі в Америці, з Кравчуком. Але ми про це говорити не будемо.
Чому українське громадянство змінили на канадське?
— Бо жив у Канаді. Почуваю себе комфортно в будь-якому куточку світу. І хочу, щоб кожен українець почував себе так само. Поки що змінювати паспорт не збираюся. Але внутрішньо, звісно, я є українцем.
1957, 19 вересня народився в містечку Ходорів під Львовом
1979 — закінчив Івано-Франківський музичний інститут за класом скрипки
1982 — одружився зі скрипалькою Лідією
1983 — народився син Марко
1985 — народився син Лев, зараз навчається на архітектора
1989 — виїхав з України з сім"єю в Німеччину
2005 — повернувся в Україну
2007 — створив авторську передачу "Східна ліга" на радіо "Континент"
7 
35413
Коментарі
21