Роман "Амадока" визнали найкращим

Найкращим прозовим твором ­2020-го назвали роман "Амадока" 38-річної Софії Андрухович. Отримала премію "­Літакцент року".

Археолог Богдан втратив пам'ять після поранення на Донбасі. Лежить у столичному госпіталі. Не має документів, а понівечене обличчя ніхто не може впізнати. Там його знаходить Романа. Видає себе за дружину й забирає на дачу під Києвом. За допомогою фотоархіву, родинних історій і вигадок намагається повернути чоловікові спогади або створити нові, за сюжетом.

У назві — легендарне озеро. Розташовувалося на межі Поділ­ля й Волині, за давньогрецьким істориком Геродотом. Протягом століть його зображали середньовічні картографи. Сучасні дослідження не підтверджують існування водойми.

— Роман про зникнення цілих світів та культур і про те, що залишається натомість, — каже Софія Андрухович. Писала книжку шість років. Вона вийшла у львівському "Видавництві ­Старого Лева". — У роботі з джерелами про Голокост чи сталінські репресії зіткнулася з усвідомленням безвиході. Більшість тих історій назавжди залишаться несправедливі, болючі, неосягненні. Їх неможливо виправити й загладити. Єдине, що можна вдіяти — спробувати висловити, ­перетворювати у слова. Книжка не так про події, як про їх переповідання. Оповідь — один зі ­способів порятунку людини, розшматованої обставинами, владою інших, власними слабкостями.

— "Амадока" — багатошарова родинна сага про трагічну національну історію, травматичну пам'ять та її спотворення, — говорить літературна критикиня Тетяна Трофименко, 42 роки.

— Авторці болить те, що більшість українців не турбують проблеми власної історії. Охоплює великий часовий проміжок — Розстріляне відродження, Друга світова, АТО. Змальовує безліч персонажів — від філософа Григорія Сковороди до письменника Віктора Петрова-Домонтовича. Матеріалу цілком вистачило б на три менші книжки. Стане викликом для читача, який не боїться складної композиції, заплутаних сюжетів і таємниць. Найсильніша лінія — про Голокост. Здається, до Софії Андрухович у сучасній українській літературі ще ніхто так поважно й пронизливо не працював із цією ­темою.

Також до короткого списку "Літакценту" ввійшли пригодницький роман Володимира Аренєва "Заклятий меч". Поєднує скандинавську міфологію зі слов'янською.

"Юра" Марини Гримич — продовження роману "Клавка". Твір присвячений Києву 1960-х. Головні герої — діти партійної еліти. Будують комсомольську кар'єру.

У номінації "Літературознавство, есеїстика, художній репортаж" відзначили дебютну книжку "Вулиця причетних. Чернігівська справа Левка Лук'яненка" чернігівської журналістки Віри Курико, 23 роки.

— Історичний репортаж про вулицю Рокосовського, на якій в 1970-х між двома засланнями півтора року жив Левко Лук'яненко. Можливо, найвідоміший український дисидент, символ нашої Незалежності, — каже перекладачка Ярослава Стріха, 32 роки. — А також про пізнішу історію вулиці — теперішні ініціативи з перейменування на честь Лук'яненка і спротив цьому.

Найкращою поетичною книжкою стала збірка "каміньсадліс" 34-річної Ірини Шувалової з Києва.

Премію книжкового інтернет-порталу "Літакцент" вручають із 2008-го.

×