Радянська влада боялася казки "Лис Микита"

 

Неопубліковані раніше ­спогади про Івана ­Франка вийшли в дрогобицькому ­видавництві "Коло".

Про письменника написав його син Тарас. Книжка "Як Франко з синами спорив" містить 12 оповідань. Охоп­люють приблизно від 1905-го до 1908 року.

Тарас Франко розповідає про спілкування в родині. Згадує розмови про культуру і мову. Діти Івана Франка намагаються поставити під сумнів його твердження, сперечаються з ним. Обговорюють особливості творів Василя Стефаника й угруповання "Молода муза". Франко відповідає на питання, чи справді Тарас Шевченко — найбільший з усіх слов'янських поетів. Чому жодна мова не може орієнтуватися на іншу, навіть близьку.

19 сторінок спогадів у березні цього року знайшла в київській Квартирі-музеї родини Франка 33-річна Ольга Нижник, заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка. Вона ж упорядкувала текст.

— Впала в око папка без підпису й дати. Привернула увагу назва на титульній сторінці одного з машинописів, — розповідає Нижник. — Подивилася на Франка іншими очима. Раніше уявляла його суворим і без вільного часу на дітей. Ними опіку­валася мати. Завдяки спогадам відкрила письменника як справжнього батька й вихователя. Відкладав усе заради спілкування з дітьми.

Сини радилися з батьком, підколювали його. В одній з історій Франко редагує "Кобзар" Шевченка, розставляючи наголоси. Вважав, що без цього люди неправильно декламують вірші. Діти не побоялися сказати, щоб не брався за це, бо критикуватимуть. Наголоси опоганюють текст, а власники примірників збірки мають акцентувати, як самі захочуть. Франко їх не послухав.

Одна з головних праць Тараса Франка — книжка спогадів "Про батька" 1956 року. Чому ці фрагменти туди не ввійшли, залишається загадкою. Або автор не захотів, або такий текст не дозволила видати тодішня цензура. Бо такий домашній Іван Франко відрізняється від образу революціонера, який насаджувала радянська пропаганда.

"Як Франко з синами спорив" — не тільки цікаві одкровення про справжнього письменника. Це крок для збереження пам'яті про тих, хто допоміг зробити українську незалежність.

— Радянська влада боялася Франка, бо мав винятковий авторитет, — каже Ігор Курус, 49 років, директор Міжнародного фонду Івана Франка. — Його прославляли як революціонера та соціаліста, а він був інакшим у різні роки. І соціал-демократом, і народником, і радикалом, і ліриком.

Боялася влада і Тараса Франка, бо був носієм авторитету батька. 1950 року його з родиною насильно переселили зі Львова до Києва, щоб тримати під ковпаком КДБ. Жив тут до смерті 1971-го.

У Галичині дозволили ставити пам'ятники, розвивати франкознавство. Хоча всі архіви були в столиці. Провели чудову інформаційну спецоперацію. Носія прізвища й думок письменника забрали в Київ, а в Галичині було все, що лишилося неодухотвореним.

Зараз є ідея перевидання творів Франка. Хтось каже, треба надрукувати ще 60 томів, і всі його твори будуть видані. Думаю, ми повинні робити все спочатку, бо Франка переписували. Навіть у казці "Лис Микита" радянська влада поміняла "хоругви" на "хвости".

×