"Виникла ідея зібрати мої роботи докупи ще в одну "Карика-Дурку". Надрукувати такий собі ілюстрований щоденник, перегортаючи який буде цікаво згадати події, що відбуваються сьогодні, посміятись над тими, кого боялись, посумувати над тими, кого вічно пам'ятаємо, помилуватись тими, кого любимо і поважаємо", — пише на своєму сайті музикант і художник 43-річний Юрко Журавель.
"Карика-Дурка" — це альбом-каталог із його малюнками відомих осіб. Серед них актор Арнольд Шварценеґґер, поет Тарас Шевченко, співак Фредді Мерк'юрі, актор Богдан Ступка тощо. Перша книжка у продажу з 2014 року. Коштує 500 грн. Триває робота над "Карика-Дуркою 2". Кожен охочий може перерахувати кошти для підтримки проекту. Вже зібрали 233 тис. грн.
Скільки часу працюєте над карикатурою?
— Залежить від натхнення, сил, а головне — об'єкта малювання й мого ставлення до нього. Звичайно, колоритну особистість, як-от Фредді Мерк'юрі, Вінстона Черчилля чи Богдана Ступку, яких виділиш серед тисячі, можна намалювати й за годинку-другу. А можна провозитися й декілька днів і нічого не вийде.
За яким принципом обираєте героїв?
— Цю людину я маю або любити, або ненавидіти. Тобто, мій парус має напружити вітер з того або з іншого боку. Якщо сказати брутальніше — мій олівець має збудитися і встати. Якщо людина мене нічим не вразила, в "Карика-Дурку" ніколи не потрапить.
Кого було малювати найважче?
— Важко — Небесну сотню. Деяких я зовсім не знав, ніколи не бачив, фото їх було знайти важко. Але найважче малювати друзів, з якими бачився ще тиждень тому. Так само непросто дався портрет друга Віті Гурняка, який загинув на війні. Малюєш, наче стримуєш себе, а сльози самі падають на папір.
Як сталося, що в одній книжці опинилися Джонні Депп і Тарас Шевченко?
— Тому й називається вона "Карика-Дурка". Думаю, вони-то якраз поладять там усередині. Але іншим персонажам точно непереливки. Уявляю, як вночі, коли ніхто не бачить і не чує, герої ілюстрацій перескакують зі сторінки на сторінку і дають звіздюлєй поганцям.
Хто ваш улюбленець серед останніх намальованих героїв?
— Останній вдаленький — мій кумир Ніл Хасевич (художник, який пішов в Українську повстанську армію, загинув від рук НКВС. — "ГПУ"). Я намагався зобразити митця в його ж манері. Ну, і звичайно, митрополит Андрей Шептицький. Але вдався він аж із п'ятого разу. Малюнок виглядає, наче зроблений похапцем, але насправді я з ним помучився. Якщо відчуваєш, що намальований герой оживає і зараз уже скаже своє: "Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну", — значить, діло пішло.
Внутрішній світ людини відображається на її обличчі. Недарма кажуть: до 30 маєшсмаєш обличчя, яке дав тобі Бог, після 40 — те, яким ти сам зробив його.
На що більше звертаєте увагу, малюючи персонажів?
— Перше правило шаржиста: очі — не звертай на них уваги. Коли кажуть, що очі — дзеркало душі й основа портрета — брешуть. У кожної людини по-різному. Звичайно, у декого й очі. Але здебільшого все ж — губи. Особливо в дівчат. Великий шнобель Жана Рено, масивна щелепа Шварценеґґера, посмішка Еді Мерфі засліплюють їхні очі. А манера виконання з'являється сама собою: тендітних малюю ніжно, сильних — твердо, ніяких — ніяк не малюю.
От Путін нікакой. Він як хробачок, ще й якийсь в'ялений. Малювати його важко насправді. Це зараз я його вже малюю лівою ногою і з закритими очима. Недарма його ґебіська кликуха — Бліда Моль. Повна відсутність очей. Вони ще й втулені у череп, як у макаки. Але його обличчя — це ротик у стилі "слюнтяйчик". Такі мудачки зазвичай у дитинстві відгрібали навіть від дівчат із менших класів. Накопичують у собі злобу на все життя, а потім роблять шкоду.
Чи були випадки, коли хтось просив намалювати його?
— Безліч прохань і навіть виклянчувань. Здебільшого, це замовлення на днюхи якихось великих начальників і впливових осіб. Я за таку роботу давно вже не беруся — марнувати часу не хочеться. Бо й так катастрофічно не встигаю малювати людей, які залишили глибокий слід в історії України, а про них ми майже нічого не знаємо.
3 
1
Коментарі