5-7 квітня у Києві відбувся 7-й Весняний книжковий ярмарок "Медвін". На виставці представили стенди 69 видавництв і редакцій преси. На попередніх було близько 200.
— Мало людей цього разу, — письменник 45-річний Антон Санченко курить на лаві біля павільйону виставкового центру "Київекспоплаза". Тут "Медвін" розташувався удруге. — В Інституті фізкультури було зручніше. У центрі міста, обжита територія вже. Уся літературна тусовка збиралася. Це було місце, де письменники обов'язково мали відмітитися.
У павільйоні близько десятка авторів продають книжки, які друкували власним коштом.
— Самвидав — не найгірше хобі, — продовжує Санченко. — Перша моя книжка "Викличний канал" 2003-го також вийшла самвидавом. Усі мої друзі вже щось повидавали, а я без книжки. Були гроші тільки на половину накладу. Потрібна було 400 доларів — зараз смішна сума, а тоді велетенська. Два роки збирав. Коли видав, дуже радів. Це була збірка оповідань російською мовою. Жив тоді в Херсоні, місцевий тюремний психолог потім шукав її. Хотів почитати одному ув'язненому капітану, аби розвеселити його. Той сидів за аварію на транспорті. Але не треба великих накладів друкувати. Маєш сто друзів — зроби сто примірників. А не тисячу. Бо решта 900 лежить у гаражі й нема, куди ставити машину. Видати книжку — це потреба поставити крапку. Рукопис постійно виправлятимеш, перероблюватимеш. Видав — нарешті розслабляєшся.
Киянка 42-річна Лілія Дишльовська склала на столі стосом саморобні тонкі книжки. Збірку власних віршів накладом 100 примірників виготовила самостійно за чотири дні. Друкувала на принтері. Купила спеціальні степлер і машинку для обрізки країв. Книжку "Про вовка в лісі" випустила у видавництві. За тисячу екземплярів на чотирьох глянцевих сторінках заплатила 8 тис. грн.
— Вірші пишу з дитинства, казки — відколи з'явилися діти. Маю трьох доць, — каже поетеса. — Самій видавати удвічі дешевше. У видавництвах краще, бо вони пропонують книжку в бібліотеки, самі розповсюджують. Повісті для дорослих продаю по 10 гривень. Виготовити їх самостійно мені обійшлося у 4 гривні. Хочеться себе показати, а грошей, щоб звертатися у видавництва, зараз не маю.
Між рядів повільно проходжається поет Дмитро Лазуткін, 33 роки, із високою стрункою брюнеткою. У нього розстібнуті три ґудзики на сорочці.
— Коли можна викладати свої тексти в мережу, самвидав неактуальний, — каже поет. А інтернет дає шалені можливості. Сьогодні написаний твір уже сьогодні може бути прочитаний.
2 
1
Коментарі