— Секс, любовь, мечта, свобода, — хитаючись, вигукує київський художник Артур Бєлозьоров. — Сделайте хоть что-нибудь сами для себя. Будьте сексуальными! Что вы его трогаете? Отпустите домой Влада Троицкого! — в неділю 21 вересня по 22.00 відганяє нас від організатора "ГогольФеста" серед цеху закинутого Експериментально-механічного заводу. У промзоні біля Дніпра на Видубичах захід проходив з 11 вересня. Діяли 14 майданчиків, чотири — музичні.
— Устал. Я отдал фестивалю все, что мог, — спирається на куб однієї з інсталяцій режисер 49-річний Влад Троїцький. Був на "ГогольФесті" щодня з ранку до вечора. — Цього разу приїхали більш зрілі та відповідальні люди. Точно в нашої країни є майбутнє. Чим менше будемо чекати, що хтось за нас порішає, тим прекрасніше воно буде. Мистецтво — не гра, це містичне проектування майбутнього. Ми вже ставили цей спектакль із "ДахоюБрахою", але він не менш актуальний зараз. Він був пророчим.
Закриває фестиваль постановка "Сни покинутої дороги" від гурту "ДахаБраха". Співачки у білих сукнях і високих чорних шапках виходять на сцену посеред цеху. На металевих риштованнях позаду підіймаються актори театру "Дах" у білому вбранні. Виносять валізи, клітку з птахами, ракетки. Метушаться, починають грати в бадмінтон.
— О, точно як ми, — каже супутнику глядачка з виголеними скронями й оранжевим волоссям. — Міщани. Фестивалимо, ніби нема ніякої війни.
У залі пахне прянощами — відвідувачі п'ють чаї та глінтвейн. Актори-чоловіки одягають військову форму і йдуть зі сцени. Жінки перевдягаються з білого у довгі чорні спідниці. На екранах проектують фотографії спустошених війною сіл. Акторки вдягають чорні хустки й колишуть немовлят.
— Певний період я взагалі не співала. Не створювалося нічого, тому що хотілося постійно плакати, — каже співачка з "ДахиБрахи" Олена Цибульська, 33 роки, після спектаклю. — А зараз все одно співаю. Пісня лікує. Через неї виходить внутрішній плач.
Вздовж зали два торгові ряди. На одному столі продавці розклали світлі шапки з овчини з довгим ворсом, кілька розвісили поряд на дереві-вішаку. На фестивалі така коштує 450 грн. За прилавком шапку-папаху з білого хутра шиє 37-річна Ольга Дзюба.
— Два роки тому познайомилася з майбутнім чоловіком. Він грузин, 23 роки займається вичинкою шкур. Зараз кілька дизайнерів ввели папаху в моду. В нас на Закарпатті теж носили такі шапки. У закарпатських овечок коротший ворс, бо клімат м'якіший. В нас така шапка називалася кучма — як куча сіна чи куча шерсті на голові. У Грузії папахи тільки білі або чорні. В Україні більше коричневого та бежевого кольорів. Вовна в нас уся грузинська, бо у Карпатах немає так багато овець. Та й клімат не дозволяє. Вичинка займає два тижні — скобління, миття, хімічна обробка. При тому, що тбіліське сонце інтенсивно це сушить. При українському вологому кліматі це забирало б до місяця. Їх купують творчі люди. Зо 25 штук за час фестивалю продали.
Надворі десяток кафе пропонують їжу та напої. Пахне м'ясом і дощем, під ногами болото. У торці — вегетаріанське кафе "Вільна карма". Антоніна Мельник, 25 років, у лляному фартуху, наливає імбирний чай у паперовий стакан.
— Чаї всі гарячі, постійно підігріваємо їх, — каже про кольорові напої у скляних чайниках. Стоять на прилавку з підігрівом. Для збереження тепла до нього засипали гречку. — Найбільше продали імбирного чаю. Роли з фалафелем (котлета з меленого гороху нут. — "ГПУ") — це найпопулярніша наша позиція (коштує 30 грн. — "ГПУ"). За два дні продали 500 штук. Сама вчора 150 штук накрутила. Фестиваль розгорнувся, став комерційнішим. Цього року з'явилися ярмарка і кафе. Але люди нормальні, атмосфера о'кей.
"ГогольФест" проходить у Києві з 2007 року. Має п'ять напрямків — театр, музика, кіно, література та візуальне мистецтво. До заводу на Видубичах відбувався у "Мистецькому Арсеналі" та на кіностудії ім. Довженка. Вхід коштував від 30 до 100 грн.
2 
1
Коментарі