— Шевченка з усіх саме лучше люблю. Кожен рік сюди приїжджаю змалечку. Сьогодні людей нема. Не те що на 200-річчя: концерти, шашличні. Порошенка не признаю. І Шевченко не признавав би, — говорить 65-річний Микола Степанович. 9 березня в Каневі на Черкащині приїхав ушанувати Тараса Шевченка. Цього дня виповнилося 202 роки з дня народження Кобзаря.
Із центру міста до Тарасової гори маршрутка їде раз на годину. Таксі коштує 30 грн. Близько десятої ранку продавці розкладають сувеніри. Ресторан "Тарасова гора" — зачинений. На парковці троє чоловіків із машини витягують прапори партії "Свобода". До них біжать і гавкають шестеро вуличних собак.
— На "свободівців" навіть собаки кидаються, — сміється продавець магнітів.
На гору ведуть 392 сходинки. Біля пам'ятника зібралися близько 70 людей. О 10:30 покладають квіти, священик читає молитву.
— Кожна людина, що підіймається на могилу, має прочитати молитву за спокій Шевченка, — говорить священик Сергій Нікітін із Тарасової церкви. — Сьогодні ми також молилися, щоб із російських тюрем змогли визволитися наші брати і сестри.
Квиток у музей зазвичай коштує 15 грн, цього дня — вхід безплатний.
— Маю "Кобзаря", який подарував мені Олесь Гончар, — каже 90-річний Іван Синьощокий. Він працював у Музеї Шевченка фотографом понад 50 років. — На одному заході в музеї підійшла молода пара. Говорили російською, я їм — українською. Гончар із дружиною стояв недалеко. Підійшов, спитав, чи знаю його. Я відповів, що бачив фото у книжці. Він купив мені "Кобзар" у кіоску й підписав. Йому сподобалося, що я говорив із росіянами українською.
Упродовж дня люди підходять до могили Шевченка невеликими групами.
— У мене діти люблять поезію Шевченка, — 33-річна Ніна Купцова привела двох доньок на могилу поета. — Те, що він написав у своїх віршах століття тому, актуальне й зараз.
— Намагаємося щороку приїздити, — говорить художниця 63-річна Олександра Теліженко. — Дуже люблю, коли тут майже немає людей. Можна поспілкуватись душею. Я стояла на могилі й дякувала Кобзареві за Тараса — мого сина. Коли він ішов добровольцем в АТО, я йому дала маленького "Кобзарика". Казала, що то — не книжка, а ікона. Як буде важко, щоб звертався до неї. Тарас повернувся додому живий.
Біля підніжжя гори продають сувеніри із символікою Шевченка. Чоловік за однією з яток майструє сопілку. На столі лежать портрети поета. Коштують від 160 до 600 грн. Малює їх разом із дружиною.
— Оце, що на столі, має відношення до Шевченка? — показує на портрети. — У мене ще сьогодні ніхто нічого не купив. От таке ставлення народу до нього насправді.
Прізвище називати відмовляється. Каже: пишіть Тарас Григорович, 60 років.
— У Шевченка завжди гроші були. Питається: чого він не викупив своїх сестер? Отож. Одне діло балакати, а друге — справу робити. Хоча писав він правильно. Шевченко і баб любив, і вони його любили, бухав. Веду до того, що був він, як усі.
За весь день на Чернечу гору приїхали не більше двох сотень людей.
2 
1
Коментарі