Нещодавно 45-річний рівненський письменник Олександр Ірванець переклав п"єсу польського драматурга Яноша Гловацького "Четверта сестра". 2 лютого її покажуть у столичному Молодому театрі.
— Спочатку прем"єру призначили на 26 січня. А це означало, що я не просихатиму цілий січень, — зізнається письменник. 24 січня у нього день народження. — А так я відісплюся. Зустріну Гловацького. Він приїде на прем"єру до Києва. Зараз живе на дві хати — у Нью-Йорку та Варшаві.
Уперше п"єсу "Четверта сестра" Ірванець прочитав у польському театральному журналі "Діалог".
— Це чорний гумор. Голлівудський погляд на Росію, де ледь не ведмеді вулицями ходять. Назва відсилає до чеховських "Трьох сестер". Тільки сестри Гловацького хочуть перебратися з Москви до Нью-Йорка. Перекладати почав для себе, — веде далі. — Нікому не показував. Перекладену першу дію відніс у Молодий театр до режисера Стаса Мойсеєва. Він зацікавився, — письменник дістає люльку. Підкурює.
— Цю люльку й пачку тютюну культуролог Мирон Петровський подарував, — розповідає. — Рік тому мені зламали носа. Лівою ніздрею фактично не вдихав. У Рівному друзі-лікарі зробили операцію з корекції носової перегородки. І заборонили палити. Я кинув цигарки і перейшов на люльку.
Говоримо про те, що Ірванець зник із "5 каналу", де читав короткі віршики.
— Я ж півроку жив у Америці, у Нью-Йорку,— пояснює. — Виграв грант. І поїхав досліджувати американську драматургію. Нещодавно на "5 каналі" знявся в новорічній програмі "5 копійок". Лесь Подерв"янський вийшов у масці Леоніда Черновецького, Олександр Володарський — у масці Миколи Азарова. Адвокат Тетяна Мунтян була Юлією Тимошенко. А я — Олександром Морозом. Це моя перша поява на екрані після Америки. Я б зараз хотів щось інше, а не просто свою голову в телевізорі показувати. Щось на кшталт "казок діда Панаса", тільки для дорослих. Але мені потрібен менеджер, який би волочив усе на собі.
Чи вразила чимось Америка?
— Книгарнями. Вони працюють до 23.00. Там є кав"ярня, туалет і канапи. Можна сісти почитати. Шостого "Гаррі Поттера" я прочитав у книгарні, — зізнається. — Книжка коштувала аж 35 доларів. Мене давила жабка такі гроші віддавати.
За цей час щось написали?
— Дві повісті та п"єсу. Одна з них є продовженням повісті "Львівська брама" з книги "Очамимря". Називається "Золото Павла * * * * * * * ка". Сюди можна підставити два прізвища — Полуботка й Лазаренка. Це повість про українську діаспору. Назву для п"єси я "вкрав" у режисера Сержіо Леоне "Якось в Америці". У перші дні нового року піду її показувати столичним театральним режисерам.
Дружину із собою за кордон берете? — питаю про художницю Оксану Цюпу.
— Коли отримую якусь стипендію. Оксана на власні очі побачила Нью-Йорк, Вашингтон, Мюнхен, Берлін, Відень та Венецію. Їздили на Ніагарський водоспад. Після екскурсій я відсилаю її додому і починаю працювати. Правда, пхикаю, що мені сумно.
Як ви познайомилися?
— В електричці. Ми з письменником Володею Цибульком їхали з ірпінського будинку творчості до Києва. А Оксана — на роботу. У Біличах машиніст оголосив, що стоятиме 50 хвилин. Ми пересіли на міський автобус. Там і розговорилися. За рік одружилися. Так і живу в приймах у Ірпені на шостому поверсі.
2 
1
Коментарі