Із колишнім продюсером гурту "Океан Ельзи" спілкуємося близько 23:00. Про новий альбом гурту 49-річний Віталій Климов розповідає охоче навіть після довгого дня.
Які враження від платівки?
— До музики я ставлюся інакше, ніж більшість людей. Тобто — як до певного індустріального продукту, оскільки задіяний у процесі. На мою думку, новим альбомом "Океан Ельзи" остаточно затвердив поняття класичного українського року. Зараз група не робить нічого революційно нового в музиці. Знаю, що до своєї музичної палітри ставляться дуже обережно. Це вже такий, у кращому сенсі слова, консерватизм, сформований стандарт рок-музики. Особливих нововведень він і не передбачає.
І зараз скопіювати цей музичний напрямок нікому з українців не вдасться. Це буде дуже нудно й не матиме сенсу — так може грати лише "Океан Ельзи". А всі подібні проекти приречені на провал.
На концерти гурту приходять десятки тисяч людей. До кожного слова Святослава Вакарчука прислухаються мільйони. У чому секрет популярності?
— Вони стали популярні, коли всі пост-радянські суспільства потребували нових героїв. Тоді водночас у Росії з'явилися "Мумій Троль", Земфіра, "Сплін", у Білорусі — "Ляпіс Трубецкой", у Молдові — "Здоб ші здуб", а в нас — "Океан Ельзи". Вони синхронно всюди замінили стару радянську музику. А преса в СНД їх тоді дуже підтримала.
До речі, Росія на просування "Океану Ельзи" набагато більше вплинула, ніж Україна. Я знаю точно — якби не Росія, то перші кроки гурту були б не такі легкі. Група просувалась як частина нової музичної течії всього колишнього радянського. А потім використала це як стартовий майданчик. Почала потроху диктувати моду.
В музиці "океанів" є елементи старої доброї естради. Рок-естрада — це масове мистецтво. Пісні зіграні на рок-інструментах, але за іншого аранжування це могли би бути композиції, дуже близькі до українських народних пісень. Якісь речі звучали б як поп-музика. Проте серед шанувальників "Океану Ельзи" є багато навіть доволі немолодих людей, які насправді повні профани у тому, що називається рок-музикою. Вони її фактично не відчувають. Не є її особливими прихильниками. З іншого боку, якихось закостенілих рокерів оця народність і масовість відштовхує. Принаймні я з таким стикався.
Яку роль "Океан Ельзи" відіграє в сучасній українській музиці?
— Зараз головною проблемою нашого суспільства, окрім війни, є те, що ми насправді культурно мало чим відрізняємося від північного сусіда. Можливо, після настання миру ми зрозуміємо, що є багато щирих патріотів. Але наша масова культура, як і освіта, залишається такою ж недалекою. І нарешті першочерговим завданням суспільства стане змінити цю ситуацію.
Від багатьох гуртів, які зараз раптом почали співати про війну, як на мене, віддає спекуляціями на актуальних темах. А те, що робить "Океан Ельзи", зовсім інакше. Це справжнє мистецтво. Не якесь вишиватне загравання, яке ми зараз деколи бачимо.
Що їх слухають і люблять в інших країнах, зокрема в Росії, — нічого особливого. Будь-яке якісне мистецтво популяризує країну, де воно виникло. Але я не вірю, що їхні пісні дуже впливають на світогляд росіян чи їхні політичні погляди. Так не буває.
Проте багато шанувальників Святослава Вакарчука також вбачають у його піснях якщо не політичний, то патріотичний підтекст.
"Океан Ельзи" — гурт, який не можна назвати політичним. Водночас те, що вони роблять поза політикою, набагато важливіше, ніж те, що навіть теоретично можна зробити в політиці. Навіть якщо дуже цього прагнути й мати відповідні можливості. Особливо якщо їх порівняти, скажімо, з пітерською групою "Телевизор", яка постійно співає на злобу дня і протиставляється владі. Не знаю навіть, як їх у Росії досі ще не розстріляли.
Святослав пише тексти, які між рядків можна читати по-різному. Тому й пісні його лягають на будь-які теми. Навіть назву альбому — "Без меж" — трактувати можна як завгодно. І якби він називався "Межа", все одно знайшлися б ті, хто в цьому побачив би щось дуже знакове й глибоке. Насправді лірика Вакарчука універсальна — одразу про все і ні про що конкретно.
3 
1
Коментарі