"Ну, одного мужика застрелили. Та нє, то не ми"

— Розмотавши всі касети з аматорськими записами п'єс Подерв'янського, цією плівкою можна було б обмотати земну кулю 150 разів. А залишки продати, і цим істотно зміцнити економіку нашої держави, — каже письменник 40-річний Михайло Бриних. 12 червня в київському клубі-кафе "Наш Формат" разом з автором представляє найповнішу збірку художника і драматурга 62-річного Леся Подерв'янського.

— Усе, за що мені не соромно, — каже Подерв'янський про нову книжку "Африка, сни". Із "класичними" п'єсами тут уперше опублікували нову редакцію "Павліка Морозова", оповідання й повнометражну комедію-екшн "Ваша Галя балувана". Видання коштує 150 грн. Також Подерв'янський кілька років пише роман.

— Видавець інколи дзвонить і підганяє: "Обещанного три года ждут. Півтора вже пройшло", — розповідає Подерв'янський. На запитання, де знаходить персонажів, автор розповідає історію:

— Недавно я був селі на Полтавщині, де в мене хата. Там живуть два моїх сусіди Льоха і Толік, який схожий на Клінта Іствуда. За манерою поведінки й за зовнішністю: зайвого слова не скаже. Вони стоять на березі Псла. Льоха вже роздівся і думає купатися чи не купатися. ­Заліз по пузо, а Толік з огидою дивиться на Льоху і стоїть на березі. А в них такой діалог:

— Толя, ти був на охоті?

— Ну, був.

— І шо, когось завалив?

— Ну, одного мужика застрелили. Та нє, то не ми. Ну він висунувся з очерету, а з катера як п…анули, но номера ніхто не помітив.

Потім пауза, і Льоха так дивиться на берег і каже:

— От й…бані бобри — все погризли. Оце я вранці кидав браконьєрську сітку. Веслом його злякав. Він стрибнув. Отак перелітає через човен і на мене так недобре — недобре подивився. І я тобі кажу: у нього зуби, як бінзопіла. Якщо він десь до ноги твоєї, то доктора уже не треба. Тільки протезіста, кілограм на 60, — розповідає Подерв'янський, сьорбаючи біле вино із двома шматочками льоду в бокалі.

— Чи не хотіли б ви написати щось про нинішню владу? Наприклад, про скандальну переписку прокурорів? — запитує хтось із залу

— Я пишу тільки про те, що добре знаю. І тішуся з того, що поки шо їх не знаю. І намагаюся жити так, щоб жодного прокурора не знать. Скажімо, простітуток я знаю. Простітутки — це не прокурори.

— Де бухає Лесь Подерв'янський? — цікавиться Михайло Бриних.

— Я бухаю досить безсистемно. ­Кулових (крутих — від англійського "крутий". — "ГПУ") місць зараз майже не залишилося. У цьому винувата буржуазія. Єсть вулиця Сагайдачного, що колись називалася вулиця Жданова. І там була одна сплошна наливайка. Зараз там сєтєвиє рєсторани. Можна їх любити, можна не любити, але вони ніякі. Буржуазний каток видавлює з Подола в бік Куреньовки все, — пояснює письменник. Також згадує свою п'єсу "Кацапи".

— Писав її наприкінці 1970-х і деякі речі я там передбачив. Вважаю, якщо письменник не є пророком, то навіщо він взагалі потрібен? Там кінцівка досить оптимістична і продовження не потребує. Там все будєт харашо, і з кацапами також.

Зустріч з автором триває менш як годину. На прохання аудиторії прочитати вголос щось із власних п'єс, Подерв'янський відмовляється.

×