— Фільм не про галичан, а про те, як погано москалі асимілюються в Україні, — розповідає про свою нову картину "Креденс" 42-річний Валентин Васянович, київський режисер. Спілкуємося на закритті Одеського кінофестивалю, де стрічка здобула приз міжнародної федерації кінопреси. Креденсом на Галичині називають кухонну шафу, буфет. Дія другої повнометражної картини Васяновича відбувається у різдвяному Львові. Головний герой грає на віолончелі в місцевій опері.
Чого навчилися на попередній картині?
— Усього."Звичайна справа" була моя перша спроба у розумінні професії. Всі кажуть, що у новій картині мова звучить природніше. Слова взагалі ролі не грають. Проблема у подачі. Якщо в актора є органіка, він може хоч на суахілі говорити — і все гаразд. Для "Звичайної справи" був промальований весь фільм — 300 сторінок талмуд із розкадровками, кожна сцена. Тут жодної не малювали. Заздалегідь відбирали місце зйомок й уже там шукали рішення. Оператор, художник, ходили нюхали ці кутки, читали текст і думали, як втілити. Кіно — це взагалі командна гра.
Якщо це командна гра, то на якій позиції ви? Воротар? Форвард?
— Я людина, яка приймає рішення. Це як анекдот — про випробовування нового працівника. Дали лопату — перекопав за день поле без проблем. На другий день дали цеглу — звів стіну. На третій день дали мішок картоплі й попросили розсортувати на п'ять відер — для розсади, худоби, їжі. Приходить працедавець увечері, сидить чувак — червона пика, розсипана картопля: "Я вже не можу приймати рішення!". Робота режисера — весь час приймати рішення. Десь схибив — усе посипалося. Фільм дуже швидко зняли. Зайшли у підготовку в грудні, а прем'єра в липні на Одеському фестивалі — сім місяців минуло. Це фантастично швидко. Сценарій написали на двох із продюсером фільму Ією Мислицькою.
Що вас поєднує, крім творчих стосунків?
— Двоє дітей, наприклад. Це дуже просто, найкомфортніше, коли дружина — твій соратник. Найбільша проблема між режисером і продюсером — проблема довіри. А з дружиною — про що йдеться? Довіра вже є. Бюджет фільму — мільйон доларів. Половину дала держава, решту — маленькими частинками приватні інвестори. Плануємо повезти на фестивалі. Потім будемо катати максимально на кінотеатрах. Без прокату кіновиробництво взагалі втрачає будь-який сенс.
Коментарі