"Не можна голосувати за присудження нагороди рідній дружині"

 

Поет 56-річний Тарас Федюк замовляє еспресо у столичній кав'ярні "Кофе Хаус". Каже, що вночі працюватиме над новою збіркою, тому треба бути бадьорим.

Він є автором поетичних книжок "Південні хрещаті сніги", "Золото інків", "Обличчя пустелі", "Трансністрія", "Горище". 2007-го отримав Шевченківську премію за збірку "Обличчя пустелі". Перед тим побився об заклад із сином.

— Малий якось запитав: "А чому ти досі не лауреат? Значить, ти не поет?". Ми й побилися об заклад на ящик коньяку, що через три роки я отримаю Шевченківську премію. І таки отримав. Коньяк, звичайно, я синові простив.

Торік Федюк вийшов із Шевченківського комітету. Поет публічно обурився, що найвищу державну відзнаку з літератури не дали новелісту Василеві Портяку.

— Я не виходив із комітету. Мене звідти "вийшли". Щоправда, в гарній компанії — Роман Віктюк, Олег Скрипка, Марія Матіос, Михайло Слабошпицький... Президент призначив нового голову — Бориса Олійника. А він уже добирав склад комітету під себе.

Чому з року в рік повторюється одне й те саме — премію дають не за досягнення, а тому, до кого дійшла черга?

— "Черги" там справді існують. Коли Василь Герасим'юк уперше номінувався на цю відзнаку, тодішні члени комітету сказали, що він іще молодий і може почекати, а в Петра Скунця це, мовляв, останній шанс. Бувало, що до членів комітету підходили приятелі номінанта й тихенько натякали: "Оцей поет дуже хороший, може, ти за нього проголосував би?". Я таким ніколи не займався і завжди відкрито на засіданнях говорив про свої симпатії чи антипатії.

Тарас Федюк розгортає прихоплену на розмову книжку-щоденник Федора Овчаренка, секретаря УК КПУ, й зачитує запис від 23 лютого 1971 року. Він про те, як автор зустрівся з Корнійчуком, Новиченком та Гончаром. "Обговорювали, кому дати Шевченківську премію. Вирішили — Корнійчуку (театр Франка). Гончар підтримає Козаченка й Зарудного". Закриває книжку і продовжує:

— За радянських часів грошова частина премії становила 3 тисячі рублів. За них можна було купити "запорожець". Але буча за премію тоді зчинялася не за гроші. Лауреат, окрім медалі й грошей, отримував привілеї — його твори видавали величезними накладами, письменнику давали велику квартиру, дачу, путівки в санаторій.

Зараз премія перевищує 100 тисяч гривень. Тоді як у Росії, наприклад, державна премія становить 5 мільйонів рублів. Це десь 180 тисяч доларів. За них лауреат уже може щось купити. Коли я отримав премію, замислився: пропити — багато, а купити щось — неможливо. Тоді ж у доларах це було аж 26 тисяч. Зробив ремонт у новій квартирі.

Знаю, що не так давно до Кабміну подали листа, де пропонують призначати пристойну пенсію лауреатам Шевченківської премії. Але не думаю, що нинішня влада прислухається до такої пропозиції. Політики, мабуть, вважають, що раз Шевченко погано жив, то лауреати його імені теж мусять.

Може, запровадити альтернативну премію з літератури?

— Для цього повинні народитися підприємці типу Альфреда Нобеля. У нас таких благодійників нема. До Шевченківського комітету треба ввести тільки тих, хто має беззаперечний художній смак, моральний авторитет. Бо не можна голосувати за присудження нагороди рідній дружині.

×