— Покоління 30–40-річних очолили український театральний процес. Це чи не найважливіше явище останніх років у нашій культурі, — каже театрознавець Ірина Чужинова, 33 роки.

— Андрій Білоус — один із тих, хто забезпечив позитивний зсув. Він — ідеолог, стратег столичного "Молодого театру". Зробив його сцену відкритою для молодої режисури.

— За перші 15 років життя в Києві був у Молодому три-чотири рази. Не подобався цей театр, хоча товаришував з окремими акторами. Зокрема, з Ірмою Вітовською та Станіславом Бокланом, — розповідає художній керівник київського "Молодого театру" 41-річний Андрій Білоус.

— Здивувався, коли п'ять років тому мені запропонували стати головним режисером Молодого. Сказав, що погоджуся піти з театру на Лівому березі лише, якщо запропонують посаду художнього керівника.

Як співпрацюєте з акторами?

— На першому курсі у мене викладав Богдан Бенюк, який тоді працював із Сергієм Данченком у театрі Франка. Розповідав, що той майже нічого не режисирує. Вони все самі з Анатолієм Хостікоєвим придумують — підходи до ролей, застосування певних прийомів. Це була відома техніка Данченка. Змусити актора повірити, що зіграти саме так — це його винахід, а не режисера. Саме так упасти на землю, вдаритися головою, почухати ґулю. Тоді актор робитиме це сумлінно щоразу. А не напівсили, бо так сказав керівник. У Молодому застосовую цей же метод. Він єдиний правильний і максимально ефективний.

Майже всі вистави ставите з художником Борисом Орловим.

— За освітою він актор. Проживає образи кожного персонажа, коли їх створює. Відчуває, який одяг має бути в героя — вузький або широкий. Де йому краще зробити кишеню і яку — зовнішню чи внутрішню. Костюми Борису вдаються найкраще. Сценографію створюємо разом. Також він завжди ретельно ставиться до зауважень режисера.

Що для вас хороша вистава?

— Чи вдалася постановка, може визначити лише глядач. Уважно ставлюся до реакції. Не вірю, що люди, які приходять до нас, не розуміються на красі, мистецтві, не вміють відчувати та співпереживати. Лев Толстой казав, що мистецтво не має бути складне. Якщо воно не зрозуміле кожній людині — значить, це погане мистецтво. Тому якщо глядач іде посеред вистави — для мене це знак, що я не допрацював. Шліфувати постановку треба доти, доки буде повний зал. Якщо ніяк не вдається цього добитися — потрібно знімати виставу.

Як змінився глядач за останні роки?

— Кожен режисер має своє уявлення про те, як наповнити зал. Богдан Струтинський у київській опереті тримає когорту менеджерів, які телефоном і через інтернет продають квитки. Едуард Митницький (керівник київського Театру на Лівому березі. — ГПУ) і Михайло Резнікович (керівник київського театру Лесі Українки. — ГПУ) вважають, що глядачу треба комедію. Щоб було смішніше та простіше, тоді квитки розкуплять. Трагедію та драму ставлять менше. Мовляв, і так складні часи. Мій рецепт повного залу й гарного менеджменту простий — треба ставити вистави, які б по-справжньому хвилювали глядача. Щоб він посміявся, поплакав і перезавантажив свою емоційну систему. Щоб вийшов задоволений і переказав друзям, що в театр треба йти.

Повністю відмовилися від "борзовиків", які були в театрах десятки років поспіль. Вони ходили по підприємствах і за "відкати" керівництву продавали квитки. Щоб ті загнали робітників до театру. Такий глядач через примус прийде максимум один раз.

Як направляєте молодих режисерів?

— Коли прийшов у театр, хватався за голову на здачах вистав. Гроші витратили, костюми пошили, декорації зробили, а на сцені немає життя. Закочував рукава й переробляв усе сам. Нічого доброго з цього на виходило. Тепер мені вже трохи легше, бо працювати прийшло покоління моїх студентів. Вони знають вимоги й одразу виконують роботу так, як треба. Вистачає два-три рази зайти на репетиції, скорегувати окремі неточності. Наприклад, Саша Меркулова ставила "Попіл". Три роки ходила за мною з цим матеріалом. Відповідав, що тема складна для глядачів — єврейське гетто. Вона наполягала:"Дайте можливість зробити виставу хоч на 20 хвилин. Щоб довести, що спек­такль буде цікавий". Це постановка за мотивами епічного роману "Вічний шах" литовського письменника Іцхокаса Мереса. Твір має складну драматургічну структуру й Саша заплуталася. Зробила цікаву виставу, яку неможливо було дивитися. Поміняв місцями епізоди. Ніяк інакше не втручався у постановку. Тепер на "Попіл" за два місяці не можна придбати квитки. Вистава зворушує своєю глибиною і красою.

Хороша сучасна п'єса для мене — така, яка за 50 років може стати класикою. Та, що написана сьогодні про вчора — нецікава. Так само, як вчорашня газета.

Минулого року стартував проект "ПроЗаТеатр". Результатом стала вистава "Гагарін і Барселона". Мої студенти поставили оповідання Юрія Винничука, Любка Дереша, Євгенії Кононенко, Сергія Жадана та Руслана Горового. Цей проект показав мені, наскільки цікаву маємо сучасну прозу. Сподіваюся, що драматургія дорівняється до неї.

29 грудня в київському "Молодому театрі" відбулася прем'єра вистави Андрія Білоуса "Місто Сонця" за мотивами п'єси "Майстер Сольнес" норвезького драматурга Генріка Ібсена.

×