Російські солдати зґвалтували аеророзвідницю українського добровольчого батальйону Лілю на позивний "Метелик". Вона — героїня драми "Бачення метелика", яка представлятиме Україну на 75-му Каннському міжнародному кінофестивалі. Відбудеться 17–28 травня на лазурному узбережжі Франції.
— Українська філологиня Ліля їде на Донбас 2014-го разом із близькими по духу друзями, з якими познайомилася на Майдані, — розповідає сюжет фільму режисер Максим Наконечний, 31 рік.
— На фронті знаходить своє призначення і кохання. Після трьох років служби потрапляє в полон бойовиків. За два місяці звільняють за обміном. Вдома на неї чекають чоловік-ветеран, мати й інші члени родини, а також побратими й посестри. Після повернення до рідного Києва жінка лікується і намагається адаптуватися до мирного життя. Але на поверхню виринають біль і страх через пережите, а з близькими важче знаходити спільну мову.
На створення стрічки режисера надихнули розповіді, почуті під час роботи над документальним фільмом "Невидимий батальйон" про українок, які брали участь у бойових діях на Донбасі.
— Почав заглиблюватися в саме жіночий досвід війни, — говорить Наконечний. — Одна сказала, що для неї найстрашніший був полон. Навіть домовилася з побратимами, щоб вони вбили її, якщо ризикуватиме бути схопленою ворогом. Історія прийшла до мене, коли почав думати, що чекає на жінку-військову в полоні, що може видаватися для неї страшнішим за смерть.
Під час підготовки спілкувався з десятками людей, які ділилися спогадами про перебування на фронті. Багато з них мали посттравматичний синдром після повернення з передової. Зокрема, жертви сексуального насилля. У майже повністю жіночій творчій команді й акторському складі також були волонтери, лікарі, чинні військові, ветерани, колишні полонені. Не тільки виконували роботу в кадрі й поза ним, а й розповідали власні історії.
Протягом сюжету Ліля намагається впоратися із психологічною травмою. Щоб достовірно зобразити лікування, творці послуговувалися порадами ветеранок.
— Героїня починає прислухатися до себе, розуміти власні проблеми й потреби. Звертається до рідних, друзів, психологів. Це невіддільний елемент будь-якої історії про виживання — вчасне прохання про допомогу.
Головну роль виконала 33-річна Маргарита Бурковська.
З початком повномасштабного російського нападу фільм став ще актуальнішим, за словами Максима Наконечного.
— Під час зйомок я плекав надію, що здебільшого буде про минуле й наслідки вторгнення, з якими суспільство мало би впоратися. Але це виявилася картина про наше теперішнє й майбутнє, про передчуття великої війни та місце, яке свідомо займає в ній кожна людина.
Тема стрічки болісна й непроста. Регулярно з'являються нові свідчення статевих злочинів росіян. Але це не виникло зненацька. Сексуальне насилля завжди було елементом боротьби проти нас, знищення всіма методами нашої ідентичності, свідомості, гідності. Змінився лише масштаб. Зґвалтування українських жінок — не лише воєнний злочин, а й ознака геноциду.
— Звертаємося до міжнародної аудиторії від імені українців, травмованих війною. Але цей голос поданий із неочікуваної позиції, бо не про чоловічий досвід. Тому приверне особливу увагу та змусить глядачів говорити.
Також на Каннському фестивалі відбудеться прем'єра фільму "Памфір" режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука. Стрічка розповідає про заробітчанина, який повертається після довгої відсутності в рідне село на заході України.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
7 
35413
Коментарі