Після драми "Кіборги" жінки плачуть

— Коли "Серпня" вбили, я аж просльозився, — високий чорнявий хлопець років 20 ділиться з друзями враженнями від фільму "Кіборги".

У перший день прокату стрічки прийшли на вечірній сеанс у львівському кінотеатрі "Планета Кіно".

— Мені "Мажор" сподобався. Але реально шкода талановитого хлопця. Він повернувся в аеропорт. А ми не знаємо, чим все закінчилося, — додає дівчина з компанії.

Воєнну драму "Кіборги" зняв режисер Ахтем Сеїтаблаєв. У вересні 2014 -го загін українських добровольців уперше приїжджає до Донецького аеропорту. Бої за стратегічно важливий об'єкт тривають уже чотири місяці. Новоприбулі повинні відбути два тижні бойового чергування, за сюжетом.

Поблизу столиків на території кінотеатру стоять два чоловіки у військовій формі.

— Миколай до наших хлопців прийшов раніше цього року. Приніс атошникам квитки на "Кіборгів" — по дві штуки на кожного. Я не знаю, чи це волонтери скинулися і закупили, чи якийсь невідомий депутат-благодійник, але ідея класна.

— Думаєш, усі підуть? — питає його другий.

— Звісно, квитки недешеві. Небагато з наших може всією родиною піти на цей фільм. Від 250 до 500 гривень треба заплатити, якщо сім'я не маленька.

— Скажіть, а там крові багато, можна з 12-річним дивитися? — запитує глядачів, що виходять із фільму, чоловік років 40. Стоїть із хлопчиком-підлітком.

— Я би не радила, то доросле кі­но, — відповідає жінка. — Там багато матюків і смертей. Жорстокості багато. Особливо в тій сцені, коли наші піймали сепаратиста й били йо­го. Хоча теперішні підлітки грають у не менш жорстокі комп'ютерні ігри. Тому вирішувати вам.

Чоловік із сином іде до кас.

У Полтаві "Кіборги" презентують у кінотеатрі "Колос". 7 грудня на сеанс прем'єри о 19:00 немає вільних місць. За 20 хв. до показу глядачі вишикувалися в чергу неподалік гардеробу. Доводиться вішати дві-три куртки на один гачок.

— Усіх побратимів запрошував, щоб після перегляду посидіти й поговорити про життя. Бо обіцяли зустрічатися щомісяця, а не дотримали слова. Кілька місяців лише телефоном розмовляли, — розповідає ветеран АТО 38-річний Анатолій Білан. Сідає поруч із дружиною — стрункою білявкою. Під час фільму жінка постійно витирає сльози і стискує чоловікові руку. Він тихо пояснює їй військові моменти та ділиться спогадами.

Зал вибухає емоційними вигуками, коли герой фільму Микола розповідає, що сам із Миргорода (райцентр на Полтавщині. — ГПУ).

Під час сеансу одна глядачка занотовує на телефон фразу військового медика "Психа":"Кожна сторона на війні починає битву з ім'ям Бога".

— Українці не хочуть воювати з росіянами. Просто такі виникли обставини. Маю багато родичів у сусідній країні та дивуюся, як змінюються їхні думки. Ми ж залишаємося тими самими людьми. Війна триває в головах, а кулі летять — то вже наслідки. Дуже хочеться, щоб смерті хлопців не були даремні, — каже Володимир. Воював у 2015–2016 роках у Широкиному та Водяному. Прізвище не називає. Забирає в товариша пластикову пляшку пива і швидко виходить із залу.

— Цей фільм — найкраще з того, що знімали в незалежній Україні. Як мінімум, за емоціями. Мінуси? Звісно ж є. В очі впадає ідеально нова форма й зовсім не скресані підошви берців. Але ж у цьому кіно не це головне. Переживання простих хлопців, які пішли воювати за Батьківщину, помітно в кожному діалозі, русі й навіть погляді головних героїв. І це пробирає до кісток. Пропаганди незвично багато, як для українських кінокартин. Але в таких стрічках вона зобов'язана бути. На фільм варто піти, якщо ви відчуваєте елементарну повагу до країни, в якій живете, — говорить 34-річний Олександр Крумін.

Поруч стоять школярі, які жваво обгово­рюють фільм.

— Атмосферу передає, тому фільм хороший. Правда, в самому аеропорту було набагато менше пафосу й думок. Усі хотіли вижити й побачити новий день, — говорить 33-річний Максим Запічний, який захищав Донецький аеропорт.

У київському "Сінема сіті" ввечері четверга на "Кіборгах" зала заповнена наполовину.

— Запам'ятала момент, коли обіцяють атаку сепаратистів. "Старий" каже, що сховав тисячу доларів вдома, — розповідає Наталія Чорна, 44 роки. — Думає, сказати родині чи ні. Невістка і дружина можуть пересваритися через ці гроші. Навколо кіборгів війна. Але знаходять час подумати про рідних у тилу. Хочеться подзвонити батькам після перегляду. Головні емоції — відчай і страх перед війною. Залишається віра, що перемога за нами.

На екрані кіборги відбивають несподівану атаку сепаратистів. Беруть у полон чотирьох. На ранок приїздить керівництво. Бояться, що в російській пресі напишуть про порушення режиму тиші.

— Генерали просять не стріляти у відповідь без наказів. За цей час усіх вб'ють, — каже 31-річна Вікторія Мурич. — Хлопці у важких умовах зберігали силу духу. "Серпень" по телефону вчить із дочкою вірш на урок української літератури у школі. "Мажор" кинув кар'єру професійного трубача й пішов на фронт. Тепер грає в окопах. Солдати гинуть на Донбасі прямо зараз. А в Києві військові шишки наживаються на броніках і тендерах на закупівлю техніки. Плакала від початку й до кінця фільму.

— Очікуємо повні зали на вихідних. У перший день зробили два вечірні сеанси. На них прийшли 90 людей. Для буднього дня це добре, — говорить менеджер він­ницького кінотеатру ім. Михайла Коцюбинського Анжела Фашмухова, 42 роки.

Із чотирьох кінотеатрів міста "Кіборги" йдуть у двох.

Після завершення фільму чоловіки поспішають на вихід, жінки не стримують сліз.

— Коли захищали аеропорт, я був на 31-у блокпосту. Це кордон Донецької області на Бахмутській трасі. Поїхав туди після Водохреща, — розповідає 24-річний Олександр з позивним "Бетмен". Прізвище просить не вказувати. — Те, що відбувається на війні, не передати фільмом.

×