12 оповідань і повістей увійшли до збірки "Після третього дзвінка вхід до зали забороняється" Оксани Забужко.
— Тут фантазійні, казкові, міфологічні, репортажно-реалістичні твори. Дуже різні. Але всі вони певною мірою є діагностикою доби, в якій живемо, — розповідає 57-річна Оксана Забужко.
Оповідання "Отже, це злива" письменниця написала 1982 року. Тоді ще навчалася на п'ятому курсі філософського факультету Київського університету. За сюжетом, чоловік починає стосунки із жінкою. Не з власного бажання, за наказом. Має за нею нишпорити, писати доноси. В якийсь момент закохується й не знає, як вчинити далі.
Антиутопію "Книга Буття. Глава четверта" Забужко написала 1987-го. Уперше видала через два десятиліття.
— Навесні вийшов американський серіал "Розповідь служниці" за мотивами однойменного роману-антиутопії канадської письменниці Маргарет Етвуд. Розповідає про уявну тоталітарну Америку, де влада використовує для правління релігійну риторику. Писала вона його приблизно тоді ж, коли я працювала над "Книгою буття". 1980‑ті стали періодом жіночих антиутопій. Етвуд була не єдина. Задля оборони честі української літератури я витягла з шухляди свою невмілу повість. 27-річною ще не володіла майстерністю письма, — продовжує Забужко.
— Є в "Книзі Буття" кілька цікавих ідей. Наприклад, комп'ютеризація людства. У ній суспільство чітко врегульоване й автоматизоване. Я писала це за п'ять років до появи інтернету. На той час не бачила жодного комп'ютера. Ще одна цікава тема — в моїй антиутопії покоління живуть окремими поселеннями, відмежовані одне від одного кордонами. Між собою не спілкуються. Дітей соціалізують окремо від батьків. Це дуже схоже на те, що відбувається зараз. Моє покоління, відверто кажучи, "облажалося". Ми наших дітей не підготували до того, що війна з Росією, яка оминула нас, може звалитися на їхні плечі. Ми думали, що все минеться, і готували їх до іншого світу.
Проблему відсутності спілкування між поколіннями Забужко підняла у своїй новій повісті "Після третього дзвінка вхід до зали забороняється".
— Головні героїні — мати й донька. У матері є свої скелети у шафі, якими вона з дитиною ніколи не ділилася. Жінка — з тих, для кого не існує війни. Відгороджується від неприємного. Десь на дні її пам'яті є травма, яку вона за собою волочить усе життя. Коли наважується поговорити про це з донькою, та її не розуміє. Чого не встиг сказати, того вже не скажеш. Після третього дзвінка вхід до зали забороняється.
2004 року я написала "Альбом для Густава". Це оповідання також є у збірці. Там таксист каже: "Війна буде". То була перша фіксація мого передчуття збройного конфлікту. Питання полягало в тому, чи буде він великий. Але в ХХІ столітті вже не треба бомбити міста, потрібно розбомбити мізки. Після цього люди самі виносять завойовникам ключі від міста. Так було в Криму і певною мірою — на Донбасі.
Також до збірки Оксани Забужко увійшли відоміші повісті "Інопланетянка", "Я, Мілена", "Казка про калинову сопілку", "Дівчатка", оповідання "Сестро, сестро". Їх перекладали польською, чеською, перською, англійською, німецькою, російською мовами.
— Це не просто добірка випадкових творів, які опублікували під однією обкладинкою. В їхньому розташуванні є сюжет. Я намагалася зобразити матрицю подій, завдяки якій легше опиратися маніпуляціям. Тоді все виглядає не так погано, як нас лякають.
Збірка Оксани Забужко "Після третього дзвінка вхід до зали забороняється" вийшла у київському видавництві "Комора". В книгарнях коштує 180 грн.
3 
1
Коментарі