"Рокером у законі" тебе, здається, Роман Чайка назвав?" — запитую 44-річного львівського музиканта Олега Калитовського.
— Це не він, ці слова кружляли в повітрі. У мої 25 мене вважали монстром львівського року, — відповідає той.
Олег Калитовський, більше відомий як Калич, приїхав до Києва зі своєю теперішньою групою "Калич-блюз" відіграти концерт у клубі "Докер АВС". Перед виступом зайшов на столичний книжковий ринок "Петрівка" переглянути старі музичні часописи, платівки. Потому сидимо на березі озера Опечень на Петрівці.
— Платівки обожнюю — купую, вимінюю, — говорить Калич, потягуючи пиво із пластикової пляшки. — У мене велика колекція вінілу. От зараз із Канади має прийти посилка. 120 добротних платівок, не фігня всяка. Маю вуйка в Канаді. Колись йому написав листа, й він прислав компакт-диск американського джазового гітариста Пета Метоні. Це був 1992 рік. СD-програвачів майже ніхто не мав. Музику я в знайомих переписав на касету, а сам диск продав за 17 доларів — на ньому стояла така ціна. На той час це була майже двомісячна платня середнього робітника.
Із твоєю колекцією музики пора радіостанцію відкривати.
— Я робив на радіо "Незалежність" програму "Музика, яка зворушила світ". Крутив шлягери кінця 1960-х — початку 1980-х років. Потім мені сказали, що маю шукати спонсора й платити тисячу долярів за чотири години ефіру на місяць.
Роман Чайка, у групі якого "С.С.С." 1996 року ти співав, робить на "5 каналі" політичну програму "5 копійок".
— Мене політика не пре. То все є бруд, нічого там людського немає і не буде. І нормальну людину, яка намагається зануритися в те багно, в тому багні топлять. Бо там є свої правила. А хто лізе туди, щоб розчистити ту багнюку, зробити з неї чистий струмочок, з якого можна напитися, того знищують. Бо багно має залишатися багном.
Он у мене знайомий почав пити і п"ять років тому помер
Йому хочеться цим займатися, а мені хочеться робити музику. У мене її в житті було так мало. Молодість при застої пройшла, багато часу втрачено. Я ще його не надолужив, хоча мені багато років. Але фірмачам "Назарет" по 60, а недавно суперовий альбом видали. Напевно, ще й в турне якесь поїдуть, старі вуйки.
При застої майже всі рокери по весіллях заробляли.
— Теж раз намагався, — сміється. — Це коли я ще в "Собачій радості" товк на барабанах. Мій приятель Зеник Мацьків запропонував, щоби я їхав із ним на весілля грати, бо його бубніст захворів. Зеник каже: "Прийдеш у п"ятницю, поїдемо всі разом машиною". А в мене накладка — побачення з моєю на той час Ірусею. Домовилися, що я зранку приїду електричкою. Пояснили, яка й коли відправляється. Ще й наповіли, щоби я обов"язково був. Бо якщо ні, то весілля під загрозою зриву, бо ж у селі бубністів нема. Зранку на вокзал. Потяг на місці. Зайшов, зайняв місце біля віконечка. Їду-їду, а зупинки із назвою потрібного села нема й нема. Минає година, півтори. А до нього, казали, хвилин зо 20 їхати. І тут я починаю розуміти, що сів не в ту електричку. Доїхав до Мукачевого. Виходжу, а внутрішня надія далі не покидає мене. Починаю розпитувати, чи є поряд село із такою назвою. Таксисти кажуть, що із подібною є кілька. Приїжджаємо в одне — не воно. У друге — теж нє. Уже починаємо об"їжджати села навіть не з подібними назвами, а просто, де готуються до весілля.
Наїздив тоді 25 карбованців. Добре, що в Мукачевому товариш служив. Позичив у нього грошей додому повернутися. Борг потім я віддав, але на весіллях більше не намагався грати.
На що ж тоді жив?
— На охороні працював. У вагонному депо стрілочником, на нічліг запускав електрички. Учився на автослюсаря, але був ним лише на практиці. Ремонтувати машини, може, й прибутково. Он у мене знайомий, що ми з ним училися, працював автослюсарем. Йому давали хабарі, отримував багато грошей. Почав пити і п"ять років тому помер. Бо в нього не було мрії. Я хотів тільки займатися музикою, репетирувати, давати концерти, доносити свій світ до інших.
Які твої гурти були найуспішнішими?
— По грошах, напевно, той, що зараз — "Калич-блюз". 1996-го на фестивалі "Перлини сезону" в Луцьку разом з "Океаном Ельзи" розділили перше місце. На заключний тур фестивалю до Києва треба було їхати за свій рахунок. А з нас п"ятьох у групі ніхто роботи не мав, і нічого. Час такий був, глушмак повний. І ми не поїхали. Уже вісім років маємо стабільний заробіток по клубах.
2 
1
Коментарі