19 січня у столичній галереї АVS Aрт відкрилася виставка художника 73-річного Івана Марчука. Показують близько 40 його картин, 17 полотен уперше. Вони — із десятого циклу Марчука, який він називає "Витівки творчого духу".
— Як іду по вулиці, постійно запитують, де можна мої картини побачити. Щоб більше не питали, вирішив організувати виставку, — каже Іван Марчук за півгодини до відкриття виставки. — Махаю пензлем, як диригент своєю паличкою. Із сьомої ранку до сьомої вечора працюю в майстерні. Як зимно і слизько на дорогах, то ночую там, щоб додому не повертатися. Навіть у хмарах бачу багато образів. Мудреці казали, якщо менше їсти і спати, а більше працювати — довше житимеш. Батько спав по 2 години. Мені треба трохи більше.
Новий цикл почав малювати два роки тому. Створив 25 полотен.
— Зараз пишу два пейзажі для мого музею в рідному селі Москалівка Лановецького району на Тернопільщині. Під нього виділили кімнатку в школі. Ющенко обіцяв мені музей у Києві, але цього доведеться чекати ще тисячу років.
Картини Івана Марчука — це абстрактні композиції яскравих кольорів. На них важко розгледіти сюжет.
— Марчук працює на рівні підсвідомості, — каже арт-директор галереї 47-річна Алла Маричевська. — Справжнє мистецтво мусить мати інтригу, загадку. Якщо її розгадати — інтерес пропадає. На його творчість треба дивитися з позицій психоаналізу. Наша молодь погано знає його творчість, бо він рідко виставляється. Сказала йому: "Як Бог дав талант писати такі картини, ви не маєте права ховати свою творчість від людей". Він зразу погодився зробити виставку.
Наші правителі убогі, ограничені, не розуміють, який скарб має українська земля
— Хотів побачити, як ці картини виглядають разом, — додає Іван Степанович. — Майстерня в мене невеличка, немає місця, щоб їх розвісити. Тепер мені здається, що ці картини — величезне полотно, розрізане на невеличкі шматки. Їх можна міняти місцями, але жодного забрати не можна, бо зникне весь шарм.
Нові картини художник не продає.
— Не хочу, щоб вони розпорошилися. Я не маю права на ці полотна, вони повинні зберігатися в музеї. Та й дорого за них хочу — більше як 20 тисяч доларів.
Дістає з кишені чорний гребінець. Причісує сиві вуса. Каже, із сучасними художниками рідко спілкується.
— У нас із мистецтвом усе в порядку. Якби серед українських митців вибрали сотню найкращих і розіслали по всьому світу, то їхньої творчості вистачило б на 100 років. Наші правителі убогі, ограничені, не розуміють, який скарб має українська земля. Багато митців покидають Україну і правильно роблять. Це я дурний був — вернувся з Америки. Якби роки назад вернуть — утік би ще. Як віз із Америки свої картини, мене кілька разів затримували, доки не взяв листа від генерального консула з дозволом.
До Івана Марчука підходить власник галереї заступник міністра економіки Михайло Поживанов, 49 років. Стає перед художником на коліна.
— Я вчора ввечері зайшов до галереї, а тут уже ваші роботи розвісили, — каже йому. — Хвилин по 40 дивився на кожну. Не можу сказати, яка найкраща. Вони всі — геніальні.
1 
1
Коментарі
5