Лідія Вовкун грає в чотирьох спектаклях

 

Дев"ять років у столичному Молодому театрі показують драму Генріка Ібсена "Гедда Габлер". Головну роль у ній виконує актриса Лідія Вовкун, дружина міністра культури.

— Скоро можна буде нас у Книгу рекордів записувати, — сміється. — Здається, жодна вистава Ібсена на українській сцені не йшла так довго. Мій чоловік дивився "Гедду" разів 10. Дуже любить її. У ній актори так тонко відчувають одне одного, що часом не грають, а наче співають.

Актриса прогулюється парком Шевченка в Києві. Підкидає носаками модельних чобітків каштани. Вбрана у широкі сірі брюки та короткий жакет.

— Яка гарна видалася осінь, — підіймає очі догори. — А яке синє небо. Не втрачайте небо в очах. Завжди дивіться вгору, а не під ноги. Як утратите, будете ось так ходити, — згорблюється, опускає голову донизу.

16 років Лідія Вовкун працювала в Чернівецькому муздрамтеатрі.

— Я із селянської сім"ї. Досі не розумію, звідки в мене бажання бути актрисою. Це наче вготоване було. Із чоловіком познайомилися в театральному інституті, він теж був мені вготований, — сміється. — Коли навчалася в Луцькому культурно-просвітньому училищі, приїхала професор Валентина Зимня, яка набирала курс у театральний інститут. Одразу помітила мене, запросила до Києва. Та я не поїхала — мама порадила спершу закінчити училище. Наступного року вступила на інший курс театрального інституту, а Василь вчився у Валентини Іванівни.

Підіймає два маленькі каштани. Каже, нагадують їй про сина та 2-річного онука, які народилися восени.

— Син Святослав акторську традицію не продовжив, закінчив Інститут міжнародних відносин. Кожен має бути на своєму місці. Коли 1999-го переїхала до Києва, два роки не працювала в театрі. Думала, буду борщ варити для чоловіка. Але не витримала, пішла викладати сценічну мову. Тоді почала ходити в столичні театри, шукала свій. Побачила "Дон Жуана" в Молодому, зрозуміла — це моє. Після вистави підійшла до Станіслава Мойсеєва (директор, художній керівник театру. — "ГПУ") і попросилася на роботу. Принесла свої відео з вистав. Він одразу запропонував зіграти Гедду Габлер.

Після вистави підійшла до Мойсеєва і попросилася на роботу

Лідія Вовкун грає в чотирьох спектаклях. Кожен возила показувати до Чернівців.

— Це так, наче я підтримую зв"язок із батьківщиною, — робить жест, мовби веде нитку. — На одну виставу прийшов мій колишній колега, він покинув акторство і став чиновником. Сказав: "Яка ти молодець, що не зійшла зі своєї стежки". У житті є багато спокус.

2008-го Лідія Вовкун дістала звання народної артистки.

— Це було в грудні, на Миколая. Подзвонив чоловік і каже: знаєш, який тобі Миколай подарунок приніс?

Рік тому разом зі столичною режисеркою Оленою Шапаренко створила моновиставу "Емілі". Вона про американську поетесу Емілі Дікінсон, до якої слава прийшла через 100 років після смерті. Вона написала 1175 віршів, а за життя опублікувала сім.

— Я граю Емілі, якій виповнилося 50 років. Вона відлюдниця й дивачка, але залишається вірною собі. Не думайте, що я рівняю себе з геніальною Дікінсон. Просто вона мені дуже близька по духу.

Першу моновиставу за лірикою Ліни Костенко поставив Василь Вовкун.

— Це було ще в Чернівцях. Коли показували її у Києві, запросили Костенко. Вона не надто щедра на компліменти, але їй сподобалося. Запросила нас додому на чай, ми розмовляли всю ніч.

— Із чоловіком працювати складно?

— Інколи забуваєш, що він — не чоловік, а режисер. Усі претензії сприймаєш як особисті образи. Більше разом ми нічого не ставили.

Каже, з Василем Вовкуном часто радяться.

— Коли надумав їхати до Києва, радився зі мною: як скажеш, так і буде. Я розуміла, що для чоловіка важливо знайти себе, тому відпустила. А через вісім років приїхала сама.

×