55-річна балерина Тетяна Таякіна спершу відмовилася від інтерв"ю.
— У мене все в минулому, — відповіла по телефону російською. Але згодом передумала. І ось ми в Київському державному хореографічному училищі. Тут колишня прима-балерина Національної опери нині працює директоркою.
Ви така худенька. Дієти дотримуєтеся? — запитую пані Тетяну, поки йдемо до кабінету.
— Щоденні навантаження зберігають форму. Та й не об"їдаюся солодким.
У її кабінеті повсюди квіти. На табуретці біля піаніно — лійка з водою. Стіл заставлений іграшковими ведмедиками й собачками.
— Це подарунки дітей, — пояснює.
Таякіна символізує цілу епоху в українському балеті. Коли вона виступала в аргентинському театрі "Колон", примою там була легендарна Анна Павлова, другою — Майя Плісецька. Тетяна Таякіна була однією з небагатьох виїзних балерин, яких радянська влада випускала за кордон.
— Я була успішною балериною, яка танцювала головні партії, — пояснює. — З делегацією посилали кадебіста. Вони й не приховували, ким є. То були культурні, красиві люди. Я не відчувала, що за мною стежать. Ходила по крамницях, в кіно, театри.
Ми роздивляємося на стінах її фото зі спектаклів.
Мені ніколи не псували суконь, не ховали пуантів
— Я любила майже всі ролі, — каже пані Тетяна. — Спочатку від жодної не відмовлялася. Одилія-Одетта, Аврора, Мавка, Жизель... Потім, як прима-балерина, уже могла вибирати. Почала відмовлятися від того, що не пасувало мені зовні. Наприклад, мені не підходила Егіна в "Спартаку", Зарема в "Бахчисарайському фонтані", "Кармен-сюїта".
Балерина залишила сцену в 38 років.
— Я могла б іще кілька років танцювати, — зізнається. — Але дещо виходило вже не так, як раніше.
Важко було?
— Мене підтримував чоловік. Дарував зелені орхідеї і книжки. Раніше, — додає, — я збирала книжки про художників. Першу купила в магазині "Мистецтво" за копійки. Зараз у мене, мабуть, тисяча таких книжок. А вже потім Валера подарував пральну машинку. Доти я прала руками.
Вам було шкода себе, після того як пішли зі сцени?
— Усього, чого хотіла, я досягла. Виявляти жаль у балеті — шкідливо. Якось я три місяці готувалася до прем"єри "Баядерки". Про цей спектакль мріяла півжиття! На останній репетиції в мене зіскочила колінна чашечка. Я йшла по сцені і раптом упала. На прем"єру я прийшла в гіпсі й дивилася, як мою партію танцює інша. Я це витримала.
Тетяна Таякіна часто їздить до Японії.
— Там працював мій чоловік — Валерій Ковтун, у балетній студії "Очі інтернешнл балет". Я приїздила до нього щоліта. Зупинялася в апартаментах боса студії. А коли Валера помер від енцефаліту... я... все одно їжджу. Вчу маленьких японців класичного танцю.
Чим відрізняються японські діти від українських?
— Там не запитують: "Навіщо? Кому це треба?". Усе виконують мовчки. За кордоном немає державних училищ. Тому японці не балувані. У них всі заняття — платні, і проходять двічі-тричі на тиждень. До речі, — додає балерина, — цим і краща наша школа: тут займаються щодня.
Пам"ятаєте себе у віці ваших учнів?
— Мене віддали в балет у 10 років. Мама працювала продавщицею в магазині передплатних видань. Тато був водієм. Дитину ні з ким було лишити, тому мене віддали в Палац піонерів. Дівчата ходили в красивих платтячках, в коридорі повторювали па. Я попросилася в балетний клас.
І як?
— Спочатку займалися по дві години. А коли навантаження збільшили, думала, що кину. Але в мене такий характер: мушу довести, що можу краще. Танцювала навіть уночі. А на вступному іспиті в хореографічне училище мамі сказали, що в мене стирчать коліна. Тому зарахували умовно, на півроку. Коліна втяглися, і я залишилася.
Хочеш посварити сімейну пару, постав її танцювати
У вас там були суперниці?
— Зі мною вчилися народні артисти Людмила Сморгачова та Микола Прядченко. Ми не були друзями. Але й ворогами не були.
Ніколи вам не робили капостей?
— Мені ніколи не псували суконь, не ховали пуантів. Пліткували — так. Але коли в тебе немає ворогів, ти нічого в цьому житті не варта. Я знала, що мені заздрять. Це відчуваєш — з погляду, з розмови. Такі люди стримані, не говорять компліментів. Часто я танцювала з цими ж людьми. Але виставу відіграли — і розійшлися в різні боки. Я не дружила з артистами балету.
Але ж у вас є друзі?
— Мій добрий друг — облицювальник фасадів. Ми знайомі більш ніж 20 років. А найкращим другом був чоловік. Валера був старший на 6 років. Коли він почав працювати в театрі, ходила на всі вистави. А потім і мене взяли. Нас поставили в дуеті. Кажуть, хочеш посварити сімейну пару, постав її танцювати. Кожен починає доводити, що він головний. У нас усе було не так.
Швидко одружилися?
— Зустрічалися два роки. А потім я сказала: "Валеро, ходімо в ЗАГС". Переселилися в його однокімнатку, потім — у п"ятикімнатну на Малопідвальній. І досі там живемо... після Валериної смерті... Якийсь час після його смерті я зачинилася і нікуди не виходила. Але зі мною був син Кирило. Він звик, що ми з чоловіком — його опора. Коли Валера помер, опорою для Кирила мусила стати я. Зараз Кирило одружений, має двох дітей. Ми живемо разом.
Доглядаєте за онуками?
— О, ні, — хитає головою. — На це немає часу. Зате готую всім їсти — варю борщ, смажу гриби, запікаю м"ясо. Готую гарбузову кашу: окремо відварюю гарбуз і рис, а потім змішую зі згущенкою. Смачно-о-о! А ще розрізаю яблука навпіл, вирізаю серединки, кладу ложечку меду і запікаю — чоловік таке дуже любив.
Мій найкращий друг — облицювальник фасадів
Розкажіть про Кирила.
— Ми його насильно привели в училище. "Балетні" батьки не можуть допомогти дитині в математиці чи фізиці — тільки в балеті. А він весь час носився з дворовими котами, собаками й читав історичні книжки. Але ми були зайняті собою, і дитина росла обділена увагою. Кирило мовчки ходив в балетне училище, закінчив на "відмінно". Але якби оцінку йому ставила б я, це була б "трійка".
Він не сердиться на вас?
— Пізно сердитися. Він танцює в дитячому музичному театрі. І викладає в училищі дуетний танець.
Я питаю, чи не пропонували їй роботу за кордоном.
— Не раз, — відповідає. — Та якщо раніше я нікуди не поїхала, зараз тим більше пізно. Та й дім люблю. Найкращі вихідні — вдома, за телевізором і сканвордами.
І книжками, мабуть?
— О, так. Але не читаю нічого, пов"язаного з балетом.
1969 — артистка балету Національної опери
1977 — лауреат Французької академії танців імені Анни Павлової
1980 — народна артистка СРСР
1982 — закінчила ГІТІС
1989 — директор Київського хореографічного училища
2005 — на 61-му році життя помер чоловік, народний артист СРСР Валерій Ковтун
Має сина Кирила і двох онуків
1 
1
Коментарі