"Оцей коник, що оре землю, — наш Костя Петрович, — показує барельєф на хресті біля могили чоловіка акторка Ада Роговцева, 69 років. — Його улюблена пісня — "Там за лісом, за лугом ходить козак за плугом". Ці слова й написані на хресті".
22 липня, в другу річницю смерті Костянтина Степанкова, його родина і друзі зібралися на кладовищі в селі Жовтневе, під Києвом.
За півгодини до початку панахиди Ада Миколаївна сидить під сосною з донькою Катериною, 34 роки, та своїм продюсером Іриною Зільберман. Роговцева в довгій шифоновій коричневій блузі й широких штанах. Палить тонку цигарку.
— Хто хоче водички — отам під деревом, — турбується про гостей.
Онук Олексій, 14 років, приносить мамі, Катерині, пляшку мінеральної води. Син Роговцевої і Степанкова Костянтин, 44 роки, тримає на повідку афганську борзу Духа. Дружини Ольги й 6-річної доньки Дарини з ним нема — поїхали відпочивати в Крим.
Пані Ада ставить біля могили пластмасове відро з квітами, обкладає його піском, щоб не впало. Біля хреста — кошик гвоздик від Спілки кінематографістів і трохи зів"ялі троянди з карткою "Від президента України".
— Це мені Віктор Ющенко прислав на день народження, 6 липня, — каже Роговцева. — До Костя Петровича він добре ставився.
Актор Владислав Задніпровський дарує їй бордові троянди і тричі хреститься біля могили.
Отець Леонід приходить рівно о 14-й. Пані Ада знімає з шиї шалик і пов"язує на голову. Стає біля молодої акації і обнімає стовбур правою рукою. Син Костянтин кладе руки на плечі матері.
— Як гарно на могилі три свічки виросли, — каже сусідка Валентина Артюх про довгі зелені стебла, схожі на ялинкові гілочки. — Степанков такий компаніческій був. Наче всю дорогу з нами.
Роговцева і Степанков придбали будинок у Жовтневому 1982-го.
— Простих людей, як ми, абажав, — додає односельчанка Марія Давиденко, 63 роки.
Отець Леонід освячує хрест із піщаного каменю і починає панахиду за упокій душі. У цей час актор Володимир Талашко, 60 років, нарізає огірки й розкладає в одноразові тарілки.
— Степанков був моїм учителем і батьком. Бо мій батько помер дуже рано, — тихо каже.
Після промови священика Роговцева знімає шалик із голови.
— Костя Петрович мене весь час питав: чому ти витрачаєш усе, що в тебе є? Я кажу: бо й ти — такий самий. Він бідкався, що нас не буде за що поховати. Я відповідала: нас держава похоронить. Держава розпалася, і мені Господь Бог дав сили не звертатися ні до кого, — чітко промовляє останні три слова. — Тільки Кабінет Міністрів дав тисячу карбованців, щоб купити камінь. Гранітного пам"ятника ми не хотіли. Вибрали такий камінь, що вбирає сонечко і віддає його.
Проект хреста розробляла вся родина. Задум утілював скульптор Микола Малишко, що робив пам"ятник поетові Василю Стусу.
— Дякую Володимирові Талашку і Олександрові Бондаренку за те, що допомогли привезти камінь із Тернополя. Дякую онукові Альоші, який до могили тачками пісочок возив. Я така стомлена, що не можу яєшню посмажити. То Катя привезла гарячих пиріжків, горілки скільки хочете, — пані Ада запрошує до столу.
Талашко ставить на могилі Степанкова пластикову склянку з горілкою і два пиріжки.
Жителі Жовтневого (стара назва — Жереб"ятин) заводять під гармошку "Дан приказ ему на запад, ей в другую сторону, уходили комсомольцы на гражданскую войну".
Зараз акторові важче пробитися, ніж раніше
— Кость Петрович упісявся б від цього, якби побачив, — сміється до доньки Роговцева.
Степанкова поховали поруч із сестрою Лідою, що померла 2002-го.
— За рік до смерті Костя Петрович попросив мою подругу Маю піти з ним на могилу до сестри Ліди, — розповідає Роговцева. — Постояв там дуже сумно. Мая каже, наче примірявся. За два тижні до смерті покликав Катю і мене:
— Дівчата, сідайте і скажіть, де будете мене ховати.
— Ти знаєш, що я буду лежати в селі. Я знаю своє місце, вже його полапала, — відповідаю. Він каже: куди ж я від тебе? Костя завжди приймав мій вибір — у нас у сім"ї була формула "Ада хочет". Він би лежав спокійно і серед Івана Миколайчука і Льоні Осики — хлопців, яких дуже любив.
Ада Миколаївна пропонує сісти поруч на траві.
— Ще позавчора тут був смітник, — показує на розчищене місце біля кущів. — Костя Петрович, коли помер, забрав із собою мої сили, — зітхає. — Колись у мене тут було все як у довженківської баби: квасоля, картопля, буряки, редька... Тримала корову, курей, кролів. Він сердився, лаявся, але допомагав. Зараз 25 соток пустують. Думаю перейти на садок і квіти.
Каже, що пробуде в селі ще десять днів. А потім подасться до Москви, де в театрі Вахтангова задіяна у спектаклі "Будьте здоровы".
Тоді поїде в Уфу грати у спектаклі "Париж спросонья". За рік Роговцева встигла знятися в чотирьох російських фільмах.
— Я не стомлююся на зйомках, бо до мене ніжно ставляться. У серіалі "Девять жизней Нестора Махно" зіграла матір Махна. Коли буде прем"єра, не знаю, — пожовує довгу травинку. — Не скажу, що це ролі, які дуже цікаво грати. Цікаво було грати мамашу Кураж, "Варшавську мелодію".
А яку роль хотіли б зіграти?
— Ніяку, — пані Ада скубе рукою траву. — Хочу лише до 70-річчя зробити три вистави. Дуже різні: українську класику, американську сентиментальну історію і про актрису-примадонну. Може, восени в театрі імені Франка зіграємо "Варшавську мелодію-2".
Як гадаєте, будуть ваші онуки акторами?
— Я б їм не радила. Зараз акторові важче пробитися, ніж раніше. Хотіла, щоб Льоша був оператором, а Даша, мабуть, танцюватиме, бо в неї мати — хореограф.
По дорозі з кладовища запитую випадкову перехожу, де дім Роговцевої.
— Друга хата після будинку з червоної цегли і високим парканом.
За кількасот метрів проїжджаємо свіжопофарбовані зеленою фарбою ворота і скромний одноповерховий будиночок.
3 
1
Коментарі