— Папороть цвіте раз на 100 років, за легендою. А в нас тепер щомісяця і не одну ніч, — каже режисер 61-річний Василь Вовкун, директор Львівської опери.

Стоїть між рядами бордових оксамитових стільців Національної опери в Києві на генеральній репетиції опери-феєрії "Коли цвіте папороть". Її показали у столиці 22 та 23 червня.

Оперу за твором українського композитора Євгена Станковича 1978-го готували для гастролей у Франції. Розповідала про традиції святкування Івана Купала. Радянська влада заборонила показ. За 40 років її оновлену версію поставив Василь Вовкун у Львівській опері. Прем'єра відбулася у грудні 2017-го.

До режисера підходить Євген Станкович, 75 років. Вдивляється в рухи балету.

— Обряд Івана Купала має історію кількох тисячоліть, — говорить Станкович. — Усе в ньому наповнене символізмом. Людські, русальні й відьомські купання — різні форми здобуття волі. Також купальське вогнище. Перестрибуючи його, людина проходила ритуал очищення.

Солістка співає "Ой, глибокий колодязю". У першій постановці її виконувала Ніна Матвієнко. Пісню визнали кращою обробкою фольклору на світовому радіоконкурсі ЮНЕСКО.

— У першій постановці "Цвіту папороті" всіх вражали автентичні костюми, декорації, прекрасні хори й хореографія, — продовжує Станкович. — Тоді художник-постановник Євген Лисик сказав: "Мені здається, при нашому житті ця опера поставлена не буде". Чотири десятиліття вона пролежала в шухлядах.

Із грудня минулого року "Коли цвіте папороть" подивилися майже 22 тис. глядачів.

— З місцевих у львівські театри ходили 10 відсотків глядачів. Решта — туристи. А на "Цвіт папороті" пішли. Це стало престижно, — розповідає Василь Вовкун. І додає, що ця опера муляла не тільки радянській владі:

— У Горішніх Плавнях — тоді ще Комсомольську, на Полтавщині ставили частину цього твору на урочистостях, куди з'їхалися мери й сільські голови області (Вовкун розповідає про фолк-

оперу-балет "Цвіт папороті". Її 2003-го створили на основі першої частини "Купало". Хореографію ставила балетмейстер Алла Рубіна, пісні виконував народний хор ім. Григорія Верьовки. — ГПУ). Артисти співали на човнах із запаленими смолоскипами. Коли репетицію почули в церкві Московського патріархату — почали так калатати в дзвони, що ми не могли ні грати, ні співати. Мер мусив ходити кланятися, щоби дозволили виступити.

"Коли цвіте папороть" складається з двох частин. Перша — "Купало" зображує дохристиянські обряди. Друга — "Героїка" — козацьку добу й сучасні події в Україні. Її дописали 2017 року.

— Це велика картина України від давніх часів до сьогоднішнього дня, — додає Вовкун. — Свобода дохристиянських українців у сексуальних відносинах, обрядах замінюється прагненням нашої нації до волі. 1991-го вибороли незалежність, потім помаранчева революція, і врешті — Революція гідності. Закінчується феєрія двома піснями про Морозенка (узагальнений образ захисника рідної землі від іноземного поневолення. — ГПУ). На завершення на сцену виходять діти. Як символ того, що серед них може бути наш Морозенко.

Автор костюмів Ганна Іпатьєва використала символи трипільської культури.

— Представляємо Україну як частину великої прадавньої культури. Костюми хору поділені порівну — на світлі й темні. Головні убори прикрашає місяць. Із краями вгору — символізує радість. Спадаючий — сум, — каже Іпатьєва.

В опері-феєрії "Коли цвіте папороть" задіяні понад 400 учасників. Хор складається з 80 артистів.

×