Ексклюзиви
Понеділок, 04 серпня 2008 15:37

Картини Віктора Наконечного купували три українські президенти

На стукіт із хати на подвір"ї Наконечних у селі Клембівка Ямпільського району Вінниччини ніхто не виходить. Сусідка гукає через паркан, щоб постукали у вікна невеликої прибудови за хатою. Звідти виходить невисокий чоловік.

— Ми вже кілька років у лєтній кухні живемо, а хату під музей віддали, — говорить 61-річний художник Віктор Наконечний, шукає ключі. — До мене багато людей приїжджало, а роботи всі закутані були, бо виставити немає де. І розкутуй їх для кожного. То я рішив їх у хаті виставити. Як родичі приїжджають, то ми їх тут спати кладемо. Всім дуже нравиться в музеї ночувати.

За чоловіком до хати-музею заходить дружина, 56-річна Марія Наконечна.

— Ми з ним як тільки побралися, сходу строїтися начали, — шепче, аби не почув чоловік. — Попервах дуже тренія в нас були, бо строїтися треба, а він малює. Коли побачила, як це йому важливо, то закрила рота. Виставки помагала організовувати. В Ямполі, у Вінниці, а потім і в Київ повезла на Андріївський узвіз.

Стіни шести кімнат у хаті завішані картинами. Також стоять на підлозі на підставках, розкладені на стільцях, столах та диванах.

— Це ще не все, ще чотири тисячі по світу ходять, розкупили їх, — хвалиться господар. — Усі українські президенти — і Кравчук, і Кучма, і Ющенко — мої картини купляли. До мене сюди всякі іностранци приїжджали. От і книга відгуків є, де всякими мовами написано. Один назвався послом Канади, купив у мене картину "Українське весілля". Мені сусіди казали, аби я не возив картини в Київ, а сюди президента запросив. То, може, дорогу нам у селі зробили б.

На одному з великих полотен зображена темнокоса жінка над двома хлопцями у військовій формі. Її темно-каштанове кучеряве волосся таке ж, як і в дружини художника.

— Марія мені казала, що я малюю всіх, тільки не її. От я її з синами намалював. Хоча на замовлення ніколи не працюю. Невдячна справа. Малювати треба те, що до душі лежить. Таким методом, як я, ніхто малювати не хоче. Довго дуже. Крапковий живопис — це пензлик, як голочка. Гобаєш-гобаєш, а потом лезвієм зчищаєш, і так шість раз. Мазками легше. На такому малюванні зір собі посадив. Астму маю. У больніцах мушу раз на рік лежати. То врачі сердяться, що я там витинанки вирізаю або малюю. Кажуть, що вони мене лічать, а я собі гроші заробляю.

Марія показує альбом, на першій сторінці якого фотопортрет молодшого сина Олександра.

— Старший наш син в мореходку пішов служити і моряком став. Уже й дружину має, — показує на хлопця в матросці. — А молодший педуніверситет закінчив, на фізкультурному вчився.

В одній з кімнат висить майже чорна картина. Погляд спочатку вловлює свічку посередині. Коли вдивитися, видно, що її тримає літня жінка.

— Це "Баба Кузня", — пояснює художник. — Баба жила біля села Вапнярка Тульчинського району. Мала двох синів. Їх забрали на війну. Залишилася їй стара кузня, де вона худобу тримала. Там ластівки поселилися. Одного разу розбив бабу параліч, коли вона двері до кузні відкривала. Упала на подвір"ї, а двері закрилися. Цілий день помирала, дивлячись, як ластівки не можуть до своїх дітей у кузню попасти.

— "Баба Кузня" не дається, щоб її фотографували, — хитає головою дружина художника. — Хто б у нас тут не був, вона все не виходить. То затемна, то засвітла, то з бліками. А свічка в її руках навіть уночі світиться.

В іншій кімнаті Віктор Наконечний тримає нагороди.

— Дипломів та грамотів тамо ціла скирта лежить, — махає рукою на складені стосом папери Марія.

Художник бере поштові листівки.

— Рекетьорські откритки, — показує листівки з картинами "Освячення Паски" та "Щедрівки". — На моїй виставці з картин сфотографували. Купив я ті откритки і до "Укрпошти" пішов правди шукати. Сказали мені, що коли я заболів, вони рекламу мені таку хтіли зробити. Заплатили 400 гривень, а тиражу так і не сказали.

Ідемо до наступної кімнати.

— Цього року в мене великі плани, — підходить ближче до картини "Реквієм", за яку отримав звання заслуженого художника України. — Хочу поїхати селами, які вимирають. Треба якось крикнути людям, що це наші місця, не залишайте їх. Буде цикл філософських творів.

Проводжаючи до воріт, Віктор Наконечний просить зайти до маленької прибудови поблизу виходу:

— Тут я всілякі старовинні речі збираю. Музей хочу створити. В односельців старі прялки і горщики не так легко забрати. Кажуть, що краще спалять, ніж віддадуть. Певно, думають, що я перепродам і гроші зароблю.

Зараз ви читаєте новину «Картини Віктора Наконечного купували три українські президенти». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода