Грабал найбільше боявся людської одновимірності

Про своїх улюблених письменників я довідуюся по-різному. Але в момент знайомства, ще ні слова з написаного автором не прочитавши, інтуїтивно відчуваю, що без нього жити не зможу. Спочатку я дізнався про смерть Богуміла Грабала. Одного березневого дня 1997 року 83-річний чеський письменник годував голубів із лікарняного вікна. І так захопився процесом, що випав із нього.

Уже тепер, коли позаду по кілька разів перечитані улюблені "Потяги під особливим наглядом", "Я обслуговував англійського короля", "Надто гучна самотність" і численні оповідання, я переконаний, що Грабал не міг вчинити самогубство. Адже його проза сплетена з особливої форми безжального і гострого життєлюбства, що не залишає шансів для смерті.

Кожна його історія виростає з простої життєвої ситуації і просякнута особливою празькою іронією. У ній, здається, знаходиться місце всім можливим літературним прийомам та інтелектуальним провокаціям, де абсурдність і чорний гумор сусідують із пронизливою трагічністю і сентиментальністю. Ніби необов"язкова, розказана за кухлем пива історія, у виконанні Грабала стає сучасним міфом приватної людини, яка пройшла крізь горнило найжорстокішого зі століть і всупереч усьому вижила. Між Сходом і Заходом, між Гітлером і Сталіним, між Празькою Весною і совєцькою інтервенцією. Ясна річ, завжди тримаючи в кишені свою рятівну центральноєвропейську, швейківську дулю.

Письменник випав із лікарняного вікна

Грабал продовжив гашеківську лінію, довівши легкий і простий стиль до особливої досконалості, утвердивши самоцінність життєвої історії малої і беззахисної людини. Однак гуманізм його був украй ексцентричний, бо поруч із любов"ю і теплотою у ньому дозволялося жорстоке знущання над тією ж таки малою людиною.

Поетизуючи прозу життя, підносячи речі банальні до рівня найістотніших, Грабал найбільше боявся людської одновимірності. Милі неправильності, фанаберії та блазнювання, переконливо оспівані ним, були протиотрутою від людської обмеженості й сірості. Грабалову прозу читаєш так, як би слухав джазові імпровізації Колтрейна. Ніколи не знаєш, що буде сказано далі, не здогадаєшся, хто вийде з-за рогу… Це як годувати голубів із лікарняного вікна в березневий день.

×