"Фільм як радянський, тільки все навпаки"

 

— Мама, я не хочу того Крута, — біля каси київського кінотеатру "Супутник" 6-річний хлопчик у зеленому пуховику тягне за руку матір.

— Дєня, не Крута, а Крути! Є така залізнична станція. Там багато солдатів загинуло, — сердиться та. — Ми з татом візьмемо собі квитки на неділю. А ти зараз підеш на свого мультика. Не переживай.

Історична драма "Крути 1918" із 7 лютого йде в українському прокаті. Присвячена битві на залізничній станції Крути — тепер Ніжинський район Чернігівської області. 29 січня 1918 року чотири сотні київських гімназистів і студентів вийшли проти вдесятеро чисельнішого війська більшовиків. Головні герої фільму вигадані. Сини генерала контррозвідки Павла Савицького воюють по різні боки. Старший Олекса — за червоних, Андрій — за українську незалежність. Обидва закохані в Софію — студентку університету Святої Ольги.

Режисер стрічки — Олексій Шапарєв.

Перед сеансом у "Супутнику" 40-річна шатенка голосно розмовляє по телефону.

— Шо значить лайно, Лєна? А я хіба ж знала? На роботі роздавали білети, я й пішла. Нє, Лєна, мені стидно. Потім спитають, чи я бачила. Ну шо тобі сказати. Взагалі фільм непоганий. Як радянський, тільки все навпаки. Совєти погані, націоналісти — хороші.

— Жіночко, я вибачаюсь, а можна тихіше, — звертається до неї чоловік передпенсійного віку. Опускає окуляри з позолоченою оправою. — Тут ще є люди, розумієте?

— Костік, ти ж в курсі, історичні фільми мені подобаються. Але ж там є любов, правда? — звертається жінка в чорній сукні до супутника.

— Ну, да. Любов скрізь є, — каже той трохи картавлячи. — Та не факт, що там усе добре кінчиться.

На суботньому сеансі у криворізькому кінотеатрі "Мультиплекс. Вікторі Плаза" заповнена третина зали.

— Гарний фільм зняли, — говорить 35-річний інженер Сергій. — Давно цікавлюся темою бою під Крутами. Найбільше сподобалася історична відповідність. Її дотримуються далеко не в кожній стрічці. Буває надто велика спокуса щось прикрасити, підігнати під сценарій. Так легше зацікавити масову аудиторію. У "Крутах" помітно, що автори спираються на факти, стараються не відходити від джерел.

Фільм сьогодні актуальний як ніколи. Містить національну пропаганду в гарному сенсі цього слова. Треба знати свою історію й особливо її героїчні сторінки. Щоб потім нам не розповідали байки про "братні народи" й подібну фігню.

На вечірньому сеансі у львівському кінотеатрі "Мультиплекс" на околиці міста зала на 176 місць заповнена.

— Хотів піти, — каже 32-річний Юрій Кузів після показу. Фотографує дівчину біля банера "Крути 1918" у холі.

— У фільмі багато незрозумілого. Якісь шпигуни передають один одному записки. Анти­українських повстанців заводу "Арсенал" показали, наче якихось бомжів. Більшовицький генерал Михайло Муравйов — наркоман, який купається в ванні під червоними фонарями. Сама битва розмазана. Але в кінці, як показували портрети всіх 30 героїв Крут, мені дуже зайшло.

— Мені головна героїня сподобалася, — говорить 46-річна Зоряна Гайда у червоному береті. Із донькою залишаються на місцях аж до кінця фінальних титрів. Лунає народна пісня "Чорна рілля ізорана". — Зачіски й моду початку ХХ століття гарно відтворили. Це в СРСР ми ходили в усьому однаковому. Доки донька не почала мене запрошувати на українські історичні фільми, про багато подій нашого минулого зовсім не знала.

У Вінниці до кінотеатру ім. Михайла Коцюбинського в неділю на 10-ту ранку подивитися фільм "Крути 1918" прийшли семеро глядачів. Усі сідають у п'ятому ряду по центру. У залі прохолодно, верхній одяг не знімають.

— Дуже приємно, що в нас почали знімати такі фільми. Крута картинка. Коли дивишся її, то ніби переносишся до тих подій. Переживаєш із героями й розумієш їхні почуття, — каже 22-річна Марія Максимова. — Мене на фільм запросила мама. У масовці знімався наш родич. Здивувало, що крім нас зі знайомими у залі більш нікого не було. Кінотеатр відвідую по кілька разів на місяць, але без глядачів — це вдруге. Порожньо було ще на фільмі "Позивний "Бандерас", про війну на Донбасі. Тема Крут заслуговує на увагу, бо це подвиг. Дуже добре, що про нього зняли фільм. Наші діти й онуки, може, вже не будуть читати книжки. Що переглянуть кіно — шансів більше.

— Дивлюся фільм вже кільканадцять разів, а хвилюватися не перестаю. За хлопців. За дівчину, яка зустрічає потяг із Крут у Києві. За батька, якому повідомляють про загиблого сина, — каже працівниця кінотеатру 48-річна Ольга Васильєва, витираючи хустинкою сльози. Проводить глядачів до виходу. — Приходять на стрічку люди різного віку. Навіть діти бувають. Уважно дивляться, хоча це непростий фільм.

Квитки на "Крути 1918" у полтавському кінотеатрі "Візорія" розкупили заздалегідь.

Серед глядачів і студенти, і пенсіонери.

— Я, звісно, знаю історію Крут і очікувала, що буде морально складно дивитися. Але з перших хвилин таке відчуття, наче фільм розповідає про сьогодення, — говорить 40-річна Олена. — Так само, як і на Майдані, зібралися на Софійській площі багато людей. Лунали полум'яні промови, заклики до патріотизму. Дуже натуралістичний сам Михайло Грушевський. Мене найбільше вразила навіть не сцена розстрілу. А момент усвідомлення батьком гімназиста Піпського загибель сина.

Серед глядачів були ветерани війни на Донбасі. Пришли в цивільному.

— Я служив у полку "Азов", у добробаті, — розповідає Дмитро Юденко, 34 роки. — Особливо початок фільму мені дуже близький — хлопці тренувалися, їм не вистачало навичок. Перші дні ці курсанти навіть не могли тримати зброю. А єдиний, хто вмів обходитися з кулеметом — пацифіст Андрій Савицький. Коли зайняли позиції поблизу Крут, у них так само не вистачало зброї та набоїв, як і в нас 2014 року.

У холі 38-річний Віталій Клименко з товаришами обговорюють побачене.

— 100 років тому теж ішла гібридна війна, — каже.

— Віталій Салій блискуче зіграв Михайла Муравйова, — говорить голова Полтавського обласного осередку всеукраїнського товариства "Просвіта" 71-річний Микола Кульчинський. — Увесь пафос російського шовінізму — в цьому вольготному панові. Знущався з киян, за одну ніч п'ять тисяч містян розстріляли за українське слово. Єдине, чого мені б хотілося для більшого підсилення героїчного моменту — взяття "Арсеналу".

Генерала контррозвідки Савицького, зіграв полтавець Володимир Філатов, 56 років.

— Історичного прототипу мій герой не мав, — каже актор. — Ми збирали цей образ, спілкуючись із режисером про історичні події та виходячи з моєї громадянської позиції. Майдан, загибель Небесної сотні, потім війна, все це перегукується з 1918-м. Усе це вже було в нашій історії. Але ми, на жаль, не робимо висновків. Якби століття тому в нас була боєздатна армія, нормальний адміністративний апарат і в уряді не сиділи пацифісти, які не вірили, що Росія нападе, мали більше шансів уже тоді здобути справжню незалежність.

Бюджет фільму "Крути 1918" становить 52 млн грн.

×