На 11-му поверсі одного з будинків Хрещатика винаймає майстерню київський художник Феодосій Гуменюк, 70 років. Останнім часом від роботи відволікають політичні мітинги за вікном.
— Усі в нашому будинку чекали, коли Юлю або посадять, або випустять. Аби тільки протестувальники розійшлися, — розповідає. Скло у шибках майстерні затрусилося від гучної музики. Мітингувальники увімкнули динаміки.
— Оренда майстерні коштує три тисячі гривень. Це моя зарплата у художній академії, — Феодосій Гуменюк сідає за стіл з банкою кави і засушеними квітами у вазі. Посеред кімнати стоять складені полотна розміром 2х3 м. Вони розмежовують її навпіл.
— Ділю приміщення з колегою — так удвічі менше платити. У цьому будинку — шість майстерень. Спілка художників полінувалася переоформити їх на себе. Тепер приміщення належать району. А він, що хоче, те і крутить. Писали протести. Нам сказали: "Якщо не маєте грошей, ми знайдемо таких, які будуть платити".
У Феодосія Гуменюка дзвонить мобільний. Чути жіночий голос. Художник просить передзвонити пізніше.
— Пропонують зробити виставку. П'ять років тому у музеї Шевченка виставив 63 роботи. Додому привіз 62, бо одну подарував. Не хочу виставок робити. Набридло. Картини треба зняти, відвезти, розвісити, фуршет влаштувати. Продажів зараз не маю. Можна заробити на розписі храмів. Так і мої учні заробляють. Я писав іконостас у Покровській церкві на Подолі. Цієї весни йду по Андріївському узвозу. Бачу, роботу мою продають — пейзаж із Седнева на Чернігівщині. Давно комусь подарував. Продавець каже: "Народний художник, 400 доларів". Ця робота коштує мінімум тисячу доларів. Я не признався, що то моя.
Гуменюк працює у жанрі історичного живопису. Говорить, митці зараз ним не цікавляться, бо погано продається.
— Після робіт Миколи Івасюка "В'їзд Богдана Хмельницького до Києва" і Олександра Мурашка "Похорон кошового" у нас не писали історичних полотен такого високого рівня. Обидві ці картини висять у Національному художньому музеї. Коли у Радянському Союзі відбувалися виставки історичного живопису, то Україна на них погано виглядала. Було напхом низькопробних ура-патріотичних сюжетів. При комунізмі правдива українська історія була заборонена, її ніхто не знав. Тому художники не зверталися до історичного живопису.
Феодосій Гуменюк вісім років очолює навчально-творчу майстерню історичного живопису у Національній художній академії.
— У нас немає інвентарю для натури на історичну тематику. Тому прошу про допомогу у театрів. Там одягаю натурників, роблю фотографії. Завжди хочеться красиво зображати українців. У картинах звертаюся до бароко. Трохи прикрашаю, щоб дивитися на них було радісно. Українки у мене завжди розкішно одягнені, з полтавським типажем. Щороку слухаю виступи народних колективів на Сорочинському ярмарку. У них багато породистих полтавок, схожих на співачку Раїсу Кириченко. Придивляюся і можна малювати. У Петербурзі не зміг би писати полотна на українську тему. Там надто холодно і сиро, немає нашої енергетики. Пишеш запорожців — треба їхати на Запоріжжя. Намалював серію відомих українок — Гальшку Гулевичівну, Шевченкову Катерину, Анастасію Лісовську. Роботи були на виставці в Українському домі. Купив брат Віктора Ющенка, Петро. Продав недорого — у гарні руки не шкода.
2 
1
Коментарі
1