— П'яним на сцену вилазити не можна, — каже 48-річний Ігор Мельничук, басист рок-гурту "Брати Гадюкіни". 28 листопада перед концертом у київському клубі "Атлас" розповідає про турне групи з новим альбомом "Мейд ін Юкрейн".
— В гримерку ящик бухла не замовляли, все помірно. Ми артисти не вередливі, усім однакові двомісні номери — старій гвардії та молодим музикантам. Завжди на гастролях жив з клавішником Павлом Крохмальовим. А він зараз хропіти взявся, завал вопше. Давно не ночували разом.
"Брати Гадюкіни" також виступили у Львові, Тернополі, Хмельницькому і Чернігові.
Концерти в Дніпропетровську і Харкові перенесли на весну. Напередодні в останньому скасували матч першості України з футболу і кілька концертів через загрозу терактів.
— Є різниця між людьми в тих містах, де побували. Але яка — важко сказати. Всі, хто приходив на концерт, були добрі. По-різному, але добрі, — Ігор замовляє в барі 0,33 л пива.
— Спілкуватися зі слухачем найважливіше. Для чого тоді пісні писати? Було у Львові в перших рядах пару озлобльоних. Кричали, аби заграли "Ми хлопці з Бандерштадту". Відповів, що не підготували цю річ. Ясно, що колись заграємо її, але не зараз. Пісня насправді про батярів. Не хотів, аби спекулювали на темі Бандери. Читав його статті. Степан Бандера бачив Україну багатонаціональною державою. До всіх з пошаною ставився — до росіян, євреїв і поляків. Єдине, що його єднало з Гітлером — однаково люто ненавиділи комуністів. А з Бандери зараз монстра роблять. Не знають історії. Хотів би максимально обходити тем, як потрактують проти Львова. Заспівали, а завтра б газети перекрутили, написали "відбувся бандерівський шабаш".
Музикант розповідає, що турне робили за власні кошти.
— Чернігів, Хмельницький, маленькі міста. Прийшовши на наші концерти, люди так висловили проукраїнську позицію. Щоб робити гастролі по залах великих міст, треба реклама, домовлятися зі спонсорами. Ми вирішили, що у них зараз більш важливі речі, на які можна витратити гроші — біженці, війна. А так я не знаю в Україні якихось "не таких" міст. В 1990-х ми бували і в Луганську, і Донецьку. Ніколи не було відрази до нашої мови там. Очі завжди у слухачів горіли від інтересу до музики. Але наша еліта так вдало провела ці 20 років, що тепер є ця відраза до всього українського на Донбасі. Бідні люди не винні. Злидні гуцули такі само, як і шахтарі, з яких поробили рабів, залишили тільки копанку з вугіллям і бухло. Розкололи ці мудаки країну спеціально, і тепер ми маємо страшну біду. Молодець Руслана Лижичко — їздить на Донбас міняти наших заручників. Я б сам поїхав з подібною місією, але нас там мало хто вже пам'ятає.
Ігор Мельничук — автор текстів альбому "Мейд ін Юкрейн". Це перша платівка "Братів Гадюкіних", що вийшла по смерті лідера групи Сергія Кузьминського. Хворів на рак. П'ять років тому його не стало.
— Я охоронець одного з музикантів, — усміхається Людмила Валентинівна в смарагдовому костюмі. Чекає за столиком виходу групи. Каже, що є тещею барабанщика Михайла Лундіна.
— Я прихильниця естради, обожаю Софочку Ротару, Алегрову. Але дуже люблю, коли Міша співає "Звьоздочка моя". Вони з моєю Сімоною давно, хоча він львів'янин, а ми кияни. Не розумію, коли кажуть, що рокери — ненадійні чоловіки. В нас парєнь надійний. Щиріше за нього чоловіка не бачила.
Старі хіти "Братів Гадюкіних" виконує Лундін, нові композиції — Мельничук. Під час концерту заспівали половину пісень з нового репертуару. Свіжі — публіка знає напам'ять. Особливо радіють "Жабі". На словах "Душить Вову жаба" на заднику сцени з'явився московський Кремль у жовто-синіх кольорах. На біс публіка просить заспівати "Ми хлопці з Бандерштадту". Натомість удруге звучить "Пилип з конопель". Після концерту слухачі виконують пісню про Бандерштадт у черзі до гардеробу.
3 
1
Коментарі