Бронзового чоловіка у кепці й шортах поставили на площі перед ратушею в Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. Пам'ятник туристу з'явився 20 квітня під час відкриття туристичного сезону. Його спроектував місцевий скульптор Сергій Кляпатура, а його колега Роман Кліщ вилив у бронзі.
— Це збірний образ — худий чувак на відпочинку. Ішов-ішов, став, кудись дивиться здивовано вгору, — 41-річний Сергій Кляпатура запрошує до своєї майстерні. Вона розташована у підвалі будинку з дерев'яною зеленою верандою на вул. Довгій. Тут мають майстерні ще кілька художників. Митець у сірій куртці, на шиї дерев'яний хрестик.
— Самі противні туристи — які після себе не прибирають. Але нехай, дай Боже, їздять до нас. Бо туризм залишився єдиною статтею доходів кам'янчан. Раніше ми були хоч промисловим містом, а зараз нічого не залишилося.
У кімнаті прохолодно. На полицях уздовж стін стоять глиняні скульптурні портрети. Серед них обличчя людей мистецтва — Богдана Бенюка, Ніни Матвієнко, Леся Сердюка.
— Тішуся з того, що вони зроблені з натури. Портрет виконую швидко. Потім дотягую. Сердюка зробив за раз. Як іде процес, залежить від людини. А Сердюк був дуже хорошою людиною. Ліплю тут богемних чуваків, що забігають на трохи. Почалося все з фільму Володимира Бортка "Тарас Бульба", який у нас знімали. Тому портрети Леся Сердюка і Богдана Ступки — у їхніх образах з фільму. Сам умовлянням зірок не займаюся. Це Славко мені їх постачає, — каже про письменника і художника 52-річного В'ячеслава Полятинчука, який зайшов до майстерні. В картині "Тарас Бульба" він виконав епізодичну роль польського шляхтича.
— Якось у мерії сказали, що треба запросити Івана Малковича, — розповідає Полятинчук. — Знайшов його номер, телефоную: "Іване Антоновичу, хочемо вас запросити до Кам'янця-Подільського як успішного видавця, письменника". — "Та я вже у вас був кілька років тому", — відказує. — "А ми вам зробимо екскурсію". — "Та я вже все бачив, по фортеці ходив". — "А ще у нас є традиція: хто приїздить у гості, найкращий у місті скульптор ліпить їхні портрети". — "О, тоді приїду".
Зробили йому зустріч в університеті, він порозкладав свої книжки. Усе розмели. У нього ще трохи залишилося в багажнику. Пішов до машини, люди за ним. "Із багажника ще ніколи не продавав", — говорить. Він їхав після цього на Чернівці. То просив залишити туди хоч пачечку книжок.
Портрет Малковича стоїть на верхній полиці. Поряд — гіпсовий янгол.
— Він мені одразу сказав: "Я повинен бути, як Ґете. І пейсики мені гарні зроби", — додає Сергій Кляпатура.
— Не дуже хотіла ліпитися Ніна Матвієнко. "Ви ж мене не зробіть старенькою", — казала. А я їй: "Це такий скульптор, який завжди робить жінку на 10-15 років молодшою". Їй одразу відлягло від душі — погодилася.
Під стінкою — недороблена півметрова скульптура, замотана у целофан.
— Незакінчені портрети братів Капранових, — пояснює Кляпатура. Показувати роботу не хоче. — Для мене позувати неважко. Навпаки, чим більше людина говорить, проявляє емоції, десь рухається, тим легше схопити характер. Портрети залишаю собі, інколи показую їх на виставках. Славкові його віддав. Якщо не має з ким вмазати, то сідає зі скульптурою, — сміється кам'янчанин і плеще рукою по глиняній чоловічій голові, яка сохне на столі.
7 
1
Коментарі