— Прохожие, проходим! — кричить у гучномовець помічник режисера на вул. Лисенка у Львові. Знімають третій сезон багатосерійного фільму "1943". Це продовження пригод радянських партизанів Григорія і Мухи та німецького офіцера Вальтера. Перші дві частини — "1941" та "1942" — показав телеканал "Інтер". Стрічку знімає київська кінокомпанія "Про-ТВ" разом зі студією ім. Довженка.
— Чисто з любопитства сюди прийшов, — львів'янин 39-річний Юрій Велявський скидає мундир німецького солдата. — Коли були зйомки на вулиці Глібова, де я живу, виніс організаторам старий чемодан з радянських часів. Пропонували мені гроші, а я напросився в масовку. У Боярського є така пісня про каскадьора "Мотор, хлопушка, взрывы, вся банда наповал, четвертым справа в кепке я лежал" — то це якраз про мене. Навіть радий, що нас тут не кормлять. Хочу трохи вєсу скинути. Корисно хоть раз на тиждень поголодати. А тут ще й такі тяжесті треба носити на собі. Найважча амуніція, бо вона настояща. Каска тоже з часів війни. Разом з костюмом кілограмів 5 буде.
— Ребята, идем, когда поехала машина, — говорить парі з масовки режисер.
Гудуть мотори авто та мотоциклів. За парою закоханих женуться п'ятеро німців. Збоку зазвучала сигналізація іномарки. Доведеться перезнімати дубль.
— Як звати головного героя, не знаю, — розповідає Юрій Велявський. — Але бачив його у багатьох серіалах. Сюжет цього кіна простенький. Обичне любовне мило на фоні войни. Цей хлопака зустрічався з дєвушкой. Хотів з нею побратися. А тут на другий день війна. Так їх судьба і розмітала. До сих пір хотят зустрітися. Вона опинилася на окупірованих територіях. А він пройшов через лінію фронту, шоб її спасти. Мій сусід 80-річний Володимир бачив справжніх німців. Каже, ті, шо в кіно, зовсім не такі. Наступали із закатаними рукавами, а відступали з порваними чоботями. Діти дуже раділи, коли з літаків скидали бомби. Солдати все кидали на землю і розбігалися. А малі бешкетники потім підбирали їхні рюкзаки. Шукали в них шоколадки.
Ретро-автомобілі привезли з кіностудії Довженка. Їх перекупили у Ялтинської та Одеської студій. Зброю і костюми надає київський клуб військової історичної реконструкції "Червона зірка".
— Иначе как сумасшедшими, нас не назовешь, — 36-річний Сергій Міщенко з клубу реконструкції щойно закінчив зйомку. — Большие дядьки играют в войнушки. Из одного военного проекта плавно на другой. В "1941" я был снайпером. А в "1942" играл пулеметчика. Палил сарай, в котором прятались герои. Сегодня у меня роли нет. Я обычный водитель.
Усього у масовці задіяли близько 50 місцевих.
— Сусід розказав, що в центрі проводять кастинг на масовку, — 58-річний Олександр Міняйло сідає на сходах біля знімального майданчика. Має начищені до блиску коричневі туфлі. — Пішов, бо тоді треба були гроші. Заповнив анкету. Мене сфотографували. Через тиждень подзвонили. Сказали, що підходжу по типажу. Багато знімають зі спини. То я йшов сам, то з жінкою. За сьогодні змінив чотири костюми.
Олександр допиває чай із пластикового стакана.
— Чай, кава, печиво — скільки завгодно. А на обід годують тільки свій персонал та головних героїв. Я чув, що раніше кормили і масовку. Тепер лише гроші платять — по 100 гривень у день.
Пластикові вікна псують кадр
— Половину епізоду погоні зняли в Києві біля старих корпусів Політехнічного університету, — розповідає на обідній перерві 48-річний Валерій Шалига, київський режисер. — Завершуємо на вулицях Львова. В Києві, на жаль, не збереглося стільки красивої архітектури. Львів якраз і приваблює своєю історичністю. Тепер з'явилося багато пластикових вікон. Кондиціонерів та тарілок місцями можна уникнути, але замість скляних вікон суцільний пластик. Дуже багато будинків, розписаних графіті. Доводиться знімати клаптиками. Ми від цього багато втрачаємо. Якщо глядачам сподобається "1943", то будемо знімати і "1944", і "1945". Хоча в інтернеті люди й самі пишуть власні версії розвитку подій.
2 
1
Коментарі
2