У центрі Леся Курбаса в Києві показали стрічку американського режисера Джима Джармуша "Зламані квіти". З англійської для глядачів її перекладав Юрій Андрухович, 46 років. Це — його улюблений фільм.
Андрухович сідає на сцені у коричневе крісло.
— Можна б сказати, що приїхав з Берліна спеціально, — сміється. — Але просто скінчилася моя німецька стипендія. Два тижні тому повернувся додому назавжди.
Андрухович скаржиться, що організатори радили йому розповісти публіці про інший фільм — "Смерть у Венеції".
— Це викликало в мене протест. У Джармуша ми бачимо Америку, якою вона є, а не якою її хоче бачити Голлівуд, — пояснює свій вибор автор.
Андрухович дістає з файлу листки. На них — есе про те, як вони з ірландцем Метью шукали фільм Джармуша у передріздвяному Берліні. Потім витягує з кишені окуляри, сідає за мікрофон і починає перекладати. Наприкінці каже, що подивився фільм 10 разів — тренувався.
У фільмі успішний неодружений бізнесмен років 55-ти отримує анонімного листа з повідомленням, що у нього є 20-річний син. Герой складає список колишніх коханок і вирушає на пошуки сина.
Англійське "фак ю" не таке матюкливе
— Починає розуміти, що свій потенціал уже вичерпав. Ця історія покликана завершити його донжуанську лінію, — каже Андрухович.
Чому не перекладали матюків? — цікавляться глядачі.
— Не хотів калькувати росіян, які перекладають усе однотипно "пошел...". Англійське "фак ю" не таке матюкливе.
Писали кіносценарії?
— У 1989 році написав сценарій до фільму "Кисневий голод". Моя назва була "Бойовий марш для ангела". То була стрічка про дідівщину, — пригадує Андрухович.
Щось подобається з нових українських фільмів?
— Ніяк не складається з фільмом, який би всіх вразив. У Білорусії зняли чудову стрічку "Окупація містерії", про партизанські ліси. Навіть хотів її показати сьогодні замість "Зламаних квітів", — розповідає він. — Там один поліцай каже іншому: "А ти чув, як Орлова спяває, якой у нєйо голос?" Інший відповідає: "Что голос, голос, як в дупе волос". У російських титрах переклали: "Да ничего особенного".
Як сприймають нашу літературу в Німеччині?
— Дуже цікавляться. Країна має обличчя: Кличко, Руслана, Ющенко, коса Тимошенко, Жадан. У літературі — Микола Рябчук, Любко Дереш, далі буде Тарас Прохасько, Наталка Сняданко. Може, і до Стуса колись дійде? Проблема в тому, що на всіх письменників не вистачає перекладачів.
Він розповідає, що за рік у Німеччині встиг написати дві версії п"єси "Нелегал Орфейський". Закінчив книгу есеїв. Співав з польськими музикантами для компакт-диску. Вів щось на кшталт щоденника. Подорожував.
— І, здається, написав новий роман.
Його просять заспівати.
— У мене слабкий голос, — нітиться Андрухович. — Але його посилили так, що це стало схоже на хор. Компакт з"явився у квітні. Дуже подобається його назва — "Самогон".
2 
1
Коментарі