Бруслиновський рятується чорнішим од землі гумором

Канівський письменник і журналіст Євген Бруслиновський, 45 років, належить до митців, яких заведено іменувати мінімалістами. Просто кажучи, це люди, які вміють умістити максимально багатий досвід і враження від життя у щонайменшу кількість слів. Маломовність Бруслиновського, його фактична неприсутність у сучасному літературному процесі та нарочита некомерційність аж ніяк не скасовують того факту, що саме цьому авторові належить чи не найпронизливіший із текстів сучасної української літератури — "Бруслиновський календар" (1996).

Письменник зазіхнув на… зміну календаря. І зробив це з художньої точки зору довершено. Зроблений у формі радянського відривного календаря, текст Бруслиновського скасовує звичний для українців хід часу, починаючи "нову еру" від вибуху на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Відтак кожен наступний день — логічне продовження моторошного для нації дня.  Письменник творить принципово оригінальну післячорнобильську хроніку, "прописуючи" своїх героїв у вічному квітні 1986-го.

Однак, якщо брати за "гамбурзьким рахунком", депресивні картинки з провінційного життя, що створює Бруслиновський у своєму прозопоетичному календарі, і є тим щоденним апокаліпсисом, що його посіяв Чорнобиль. Тому, аби не пропасти в цих чорних дірах, автор часто вдається до дотепних літературних ігор і своєрідної іронії. Чи не тому дехто називає його "чи не єдиним концептуалістом" у нашій літературі. Зрештою, сама форма календаря могла би здатися чистим концептом, інтелектуально-естетичною забавкою, якби не цілком серйозний і трагічний зміст.

Автор починає "нову еру" від вибуху на Чорнобильській АЕС

Свідомість Бруслиновського, з одного боку, рятується чорним, чорнішим од землі, гумором, фіксує стани життєвої безвиході та різноманітні антропологічні й символічні мутації. З другого ж, його візії й експресії залишають по собі дивне враження. Приблизно як споглядання метелика на закривавленому самурайському мечі. Усвідомлення абсурдності і трагізму буття пронизує кожне слово, написане Бруслиновським. Він, здавалося б, не залишає промінчика надії на закінчення мороку. Однак знаходить у руйнації, розпаді й вічній післячорнобильській депресії істинну поезію — справжню, живу і несфальшовану.

×