43-річна балетмейстерка Аніко Рехвіашвілі в столичному університеті культури та мистецтв завідує кафедрами хореографій. В її кабінеті на стелажі — партитура опер "Травіата" Верді й "Антологія сучасної класичної естради" Михайла Поплавського. На столі — іграшковий бегемотик.
— Одна балерина з Америки привезла, — пояснює. — У балетних тяга бавитися чимось товстеньким.
Каже, танцює з п"яти років.
— Мама в дитинстві займалася хореографією. Тоді були тільки два танцювальні напрями — класичний і народний. Класикою займатися було пізно, тож мене віддали до ансамблю Вірського.
А чому стали балетмейстером?
— Батько сказав: "Синів у мене нема. Не хочу, щоб моя донька стояла в четвертій лінії. Прізвище має звучати!" Тато в мене — наполовину донський козак, наполовину — грузин.
1996-го ви взяли участь у ІІ конкурсі імені Сержа Лифаря.
— Я тоді вже була завкафедри в університеті культури. У цьому статусі було непросто піти на конкурс. Якби не перемогла? Легше просидіти в кріслі, міркуючи "про чужі зльоти і польоти". Мене старший колега з оперного загітував. "Давай, — кричить, — порвемо усіх!" Думаю, він-то порве. А я? Погорювала, і таки пішла, як аналізи здавати. Здобула третю балетмейстерську премію. Голова журі Григорович мене тоді поздоровляв дуже довго, — говорить про російського балетмейстера. — Потім приїхав до Києва, питав, де я. Відповідали. Що вже виросла.
Каже, іспити на легкодухість складає майже щодня.
На афіші мого балету хтось слово з трьох літер написав
— У холі на афіші мого балету "Даніела" хтось слово з трьох літер написав. Якби була старою закомплексованою професоркою, мабуть, зірвала б. А так думаю: ні, будемо дивитися разом.
Розкажіть про автора музики балету "Даніела" Михайла Чембержі.
— На репертиціях мені хотілося зробити йому боляче. Михайло Іванович думав, що балет — це райок. Куди композитор зайшов, і артисти балету запурхали, як ельфи. Мене це злило. Бо хореографія — важка робота. Як зайти в клітку з тиграми. Уся "пудра" одразу зникає.
А балет "Даніела" вдався?
— Я собі за нього поставила 12 балів, — кокетує. — За системою міністра освіти Ніколаєнка. Я з Михайлом Івановичем майже воскресила досвід Чайковського й Петіпа.
Кажуть, усі останні ваші постановки — твори сучасних композиторів. А класиків ви не берете.
— Мені подобається Чайковський, я люблю Шопена, Равеля, Верді, мрію про "Даму з камеліями". Але жоден театр мені не запропонував їх поставити. Коли можна підгледіти щось чуже — це стосується класичних спектаклів — розумних багато. А піднімати щось з нуля — тут, мабуть, краще мати справу зі мною. Мене замовник часто ставить в рамки дитячої якості. А я з упертості хочу зробити так, щоб потім про мою роботу хтось сказав хороше. Може, мені такі випробування спеціально пропонують, щоб я врешті захлинулася?
Ви шиєте костюми до власних спектаклів. Ще одна професія?
— Коли придумую хореографію, маю бути впевнена в лініях та кольорі костюма. Моя подруга-модельєр боїться, що про неї скажуть: "У дитинстві ляльковими платтячками не награлася!" Але мене малу від ляльок нудило. А зараз я — зразкова мати й трясуся над сином Юрком.
Він танцює?
— Ходить у музичну школу і б"ється на шпазі. Так краще — я чомусь боюся танцюючих хлопчиків.
1963, 17 грудня — народилася в Києві
1983 — вийшла заміж за інженера-гідравліка Володимира Тараненка
1990 — закінчила хореографічне відділення Київського інституту культури
1994 — народився син Юра
2001 — перший балет "Віденський вальс" у столичній опері; постановка композиції "Душа" для Ільзи Лієпи
2006 — балетмейстер-постановник в опері "Мойсей" Мирослава Скорика та балеті "Даніела" Михайла Чембержі
2 
1
Коментарі
5