— Фотографую руїни українських церков у Польщі та польських костелів в Україні. Хочу показати спільність нашого минулого, — каже польський фотограф Пьотр Дурак, 32 роки. Його прадід був лемком із польського містечка Мшана-Дольна.
— 2009 року відвідав Чорнобиль, зробив фоторепортаж. Знімаю місця в нашій частині Європи, пов'язані з трагедіями і війнами, — продовжує Пьотр.
— Живучи в Жешуві на Підкарпатті (Підкарпатське воєводство на сході Польщі, межує із Закарпатською та Львівською областями України. — ГПУ), не міг не бачити слідів спільної польсько-української історії в численних закинутих цвинтарях і церквах. Не всі вони мали щастя бути задбаними. Багато українських релігійних об'єктів за часів соціалістичної Польщі перетворили на склади, які з часом стали непотрібними. Українців на цих теренах майже не залишилося після операції "Вісла" (примусова депортація українців зі східної Польщі на північний захід земель, що до 1945 року належали Німеччині. — ГПУ) й обміну населенням між ПНР та УРСР (у 1944–1946 роках зі східної Польщі в західну Україну виселили 500 тис. українців, а з України в Польщу — 800 тис. поляків. — ГПУ).
Знайшов 78 українських святинь у східній Польщі. Назвав такі у своїй книжці "вигнаними", позаяк людей звідтіля вигнали.
Які висновки зробили для себе?
— По-перше, можливо, я — з останнього покоління, яке бачить ці святині у стані, в якому вони були останні десятиліття. Завдяки грошам з Європейського Союзу частину з них ремонтують, перебудовують. Інші розбирають, бо небезпечні, можуть обвалитися. По-друге, хотів на світлинах показати красу тих місць. Схопити частку Бога, у них збережену. По-третє, продовжую проект на зруйновані польські костели в Західній Україні. Віднайшов таких понад 130. Хотів цим створити місток дружби, який поєднав би поляків та українців.
Як давно триває проект?
— Вже вісім років. Мабуть, ще два роки буде. Не знаю, скільки займе часу, бо до деяких церков потрібно повертатися по кілька разів. Мої роботи — не тільки документ, але й художня фотографія. Тому слід брати до уваги погоду, світло, пору дня і року.
Уже провів десять виставок у Польші та кілька в Україні — в Червонограді й Винниках піді Львовом. Останню — у Верховній Раді. Показав в українському парламенті два альбоми з серії "Вигнані святині".
Хто фінансує вашу роботу?
— Донедавна мандрував і видавав книжки за свій кошт. Від цього року отримав стипендію міністерства культури і національної спадщини Польщі.
Після моїх виставок почали ремонтувати частину святинь. В Україні з цим важче. Але знаю, що тут діють польські товариства та фонди, які хочуть відреставрувати деякі старовинні костели.
Проте виникає інше питання — що з ними робити далі? Хто буде ходити молитися у відновлений храм? У Польщі відремонтовані греко-католицькі церкви заново занепадають.
Які ситуації під час подорожей Україною запам'яталися найбільше?
— Був випадок, що мене хотіли побити, але зміг утекти. Одного разу на мене накинувся чоловік із собакою. Махав залізною трубою, бо я ввійшов на його терен.
Найчастіше в Україні зустрічаю людей приємних. Часом давали поїсти або пускали переночувати. Коли раз загруз автом у болоті, допомогли вибратися. І не хотіли за це ніяких грошей. Дуже люблю Україну та українців, яких вважаю братами.
Що змінилося у ваших уявленнях від перших візитів?
— На жаль, бачу величезне цивілізаційне провалля між нашими країнами. Перш за все, помічаєш його по якості доріг після перетину кордону. Також по стану приватних будинків і господарств у селах. У Польщі завдяки ЄС і західним фондам за останні 28 років удалося багато зробити. Трохи наздогнати Західну Європу.
Ми теж іще маємо проблеми, значно відрізняємося від німців чи французів. Не люблю сліпого захоплення Заходом, яке має частина поляків. Дратує надмір реклами, затори в містах. В Україні відчуваю, що люди більше пов'язані із землею — тому дещо спокійніші. Бідність творить сильніші зв'язки між людьми. Багатство провокує заздрість і сліпу погоню за споживанням. Тож українці видаються мені більш щирими, хоча мають менше.
2 
35413
Коментарі