Ай да Пушкін, ай да сучий син!

 

Автор цих рядків над усе на світі любить дві речі: гарних дівчат й Івана Миколайовича Ожевана.

З дівчатами зрозуміло, а Іван Ожеван — головний адміністратор столичного театру імені Франка.

Минулої суботи біля того театру сходимося ми — кілька гарних дівчат та автор цих рядків. Точніше, деяких із них. Із виставою "Олександр Пушкін" у Франка виступає московський театр імені Єрмолової. У ролі Пушкіна — 32-річний Сергій Безруков (для широкої публіки — бандит Саша Бєлий з телесеріалу "Бригада").

Коло театру мерседесів більше, ніж людей. Квитки від 100 до 750 грн

Коло театру мерседесів більше, ніж людей. Квитки від 100 до 750 грн. Нам не світить. Але є Іван Ожеван! Хоч вистава й не наша, він тут, на своєму посту.

Другий дзвінок. Ідемо прямо на Ожевана — автор цих рядків і Катя, струнка й печальна. Ожеван, як завжди, точно вгадує, що Каті туди більше треба, і каже:

— Ти йдеш, він — ні!

На зло йому не йдемо обоє.

Третій дзвінок! Ожеван робить великі очі. Це — знак: дюжина безбілетників летить на балкон. У темряві гублю всіх трьох своїх дівчат — Катю, Жанну та Лєну.

Я наперед вирішив: побуду чверть години і все. Хочу лише переконатися, що цей Пушкін — не бригадир Саша Бєлий. Так буде спокійніше на душі.

Мій дзвінок застає дівчину у ванні, де вона змиває сльози

І вже спокійніше: Сергій Безруков справді хороший актор, московської школи — агресивно живий, тому переконливий. Більше мені й не треба. Бо я люблю Пушкіна й не хочу, щоб нинішні росіяни вчили мене, як його любити. Я люблю його сам. Давно. Не лише за вірші, а й за те, що він дружив із нашим Гоголем. За те, що його дружина Наталка — правнучка нашого гетьмана Дорошенка. За те, що "Я помню чудное мгновенье" написано нашій полтавській панночці. Вона йому так і не віддалася, хоч вірші хороші. Потім він ще писав: "Во всей Москве найдешь едва ли две пары стройных женских ног!". Так то ж "в Москве"! Люблю його за фразу, сказану ним про себе: "Ай да Пушкин, ай да сукин сын!".

Але цю виставу я не хочу дивитися. Не знаю, чи є в Росії щось таке, як наша "Просвіта", але п"єса й вистава — просвітянські, для тих, які забули, хто такий Пушкін.

А я ще не забув. Тому йду додому. Але, слава Богу, на світі є дівчата, у яких  інша думка про мистецтво. Тому за якусь годину телефоную Каті. Вона бачила виставу до кінця. Мій дзвінок застає дівчину у ванні, де вона змиває сльози. Я кажу: "Не плач!" А вона: "Ну як же?! Такий молодий, худенький, жвавий, наче хлопчик — і його застрелили на дуелі!".

Старенька розслабилася, випила, станцювала, ще й заспівала сороміцькі частушки

Катя на двісті років молодша за Пушкіна й на сто — за мене. Вона може дозволити собі ці сльози. Я б їх навіть не змивав, бо заздрю їм. Я вже не вмію так плакати. Я зіпсований знанням про те, скільки поетів у нас відтоді застрелено.

Тут електронною поштою озивається Жанна. Як ви розумієте, я — "дядя самых честных правил", і наші стосунки майже платонічні. Так нас навчив Пушкін.

Жанна пише: "Нарешті у Москві знайшовся справжній патріот Росії і поціновувач таланту Олександра Сергійовича Пушкіна та взявся відкрити невтаємниченим життя відомого поета. Актори, зрозумівши важливість покладеного на них великого завдання, не розгубилися, а вклали якнайбільше пафосу у свою просвітницьку місію. І грали, і загравали, і награвали — та чого тільки не робили, аби глядачі не засумнівалися в тім, що Пушкін — справжній. Особливою симпатією користувалася народна артистка Росії Олена Корольова, що грала роль няньки поета Аріни Родіонівни. Ах, няня! Старенька розслабилася, випила, станцювала, ще й заспівала сороміцькі частушки, а що більше зворушить російську душу? "Выпьем, няня, где же кружка?" Заради чого ми з вами ходили на цю виставу? Невже заради Пушкіна? Чи все ж кортіло побачити, як Саша Бєлий стане "кимсь іншим"? Побачили?.."

Я за цим текстом побачив усмішку Жанни. Моя іронія вже не самотня.

А Лєна озивається аж через день. Вона бачила Безрукова в усіх ролях і любить його, хоч і не належить до тих безруковських фанаток, яких називають "безрукавками".

Вона пише: "Саша Бєлий — бліда тінь того, що Безруков робить у театрі. Згадайте його в ролях Моцарта, Єсеніна. І ось тепер — Пушкін. Дивовижна енергетика Сергія Безрукова робить перегляд будь-якої вистави задоволенням. У його грі так багато щирості й пристрасті, що ілюзорний простір театрального залу перетворюється на реальний... Сергій Безруков щось пробуджує в нас — чи то відчуття несправедливості, чи то вміння дружити, чи то мистецтво кохати".

Зрештою, як добре, що на світі є розумні дівчата, великі поети, хороші актори та Іван Миколайович Ожеван!

×