пʼятниця, 28 січня 2011 10:13

1150 книжок Ліни Костенко продали за вечір

Автор: фото: Олена ВЛАСОВА
  Після вечора-презентації Ліна Костенко на сцені Рівненського обласного драмтеатру підписує відвідувачам свою книжку ”Записки українського самашедшого”
Після вечора-презентації Ліна Костенко на сцені Рівненського обласного драмтеатру підписує відвідувачам свою книжку ”Записки українського самашедшого”

"Після опівночі я почуваю себе вільною: усі сплять, ніхто не дзвонить. Сідаю й пишу до сьомої ранку", — каже поетеса Ліна Костенко, 80 років. Вона застуджена, попиває гарячий чай на сцені Рівненського обласного драмтеатру. У вівторок 25 січня о 18.00 презентує свою першу прозову книжку "Записки українського самашедшого".

За день до цього в Рівному був квитковий бум. Безкоштовні запрошення на вечір-презентацію видання розійшлися за кілька годин. У понеділок чиновники, політики і лікарі взяли в осаду кабінет заступника мера 49-річної Галини Кульчинської, яка займається організацією вечора Костенко. Кожен просив для себе та своєї установи кілька запрошень. Але більшість квитків мали дістатися студентам — таке було побажання письменниці.

У вівторок о 17.50 на Театральному майдані стоять майже тисяча людей. У театр потрапити неможливо. Головні двері заблокував натовп тих, кому не дісталися запрошення. Вони кричать: "Слава Україні!", "Пустіть патріотів!" і "Ганьба!". За ними намагаються пробитися ті, хто має перепустку.

Біля службових дверей також тиснява, але менша — із десяток людей. Однак охорона нікого не пропускає.

Третій вхід до театру — біля квиткової каси. До нього побігли міські чиновники. Директор театру Володимир Петрів, 48 років, розгледів у натовпі знайомі обличчя і кричить охороні:

— Це ж Грещук, я вам кажу — Грещук тут! Пропустіть, — махає секретарю міськради 49-річному Андрію Грещуку. За ним підтюпцем пробігають ще кілька чоловіків.

Біля головних дверей починаються сварки:

— Интеллигенция, мать вашу, отдайте сумку! — чути жіночий голос у натовпі. Власниця сумки пробиває собі дорогу ліктями.

Біля театру встановили великий екран, на якому транслюють події з головної зали.

У фойє театру 50-річний Андрій Долгов із видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" розпаковує коробки з книгами. Його помічниця продає "Записки..." по 60 грн. Більшість беруть по кілька примірників.

У театрі 639 місць. Зала заповнена вщерть. Люди сідають на сходах.

На сцені з'являється директор видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" Іван Малкович, 49 років. За ним — Ліна Костенко в темних брюках і кофті. Підходить до краю сцени.

— Думала, мене вже забули, а тут — ціле віче.

Пояснює, чому починає тур по країні з Рівного:

— В'яже мене щось із тим містом. По-друге, на цій сцені поставили моє "Берестечко". І отримали Шевченківську премію. А по-третє, я дуже люблю вашого краєзнавця Аллу Українець. Вона їздить зі мною в Чорнобильську зону — рятувати культурну спадщину в мертвих селах.

Із залу починають передавати на сцену записки із запитаннями. Глядачі на балконах кидають свої папірці в партер на голови людям. Охоронці збирають усе на купку біля столу, сідають у проході.

Глядачі запитують про роман і його героїв.

— Головний герой — зрілий чоловік, прекрасна людина, але зашугана часом і тим, що в нас робиться. Образи писала з дуже конкретних людей.

Ліна Василівна іде перепочити до столу. Їй приносять чашку гарячого чаю від застуди. Вона тихенько кахикає.

Із-за куліс з'являється лікар і співачка Ольга Богомолець, 44 роки. Накидає на плечі письменниці ще одну чорну кофтину. Починає співати "Осінній день" на вірші Костенко.

Малкович передає Ліні Василівні записки.

— Ось, запитують, чи не час нам підтримати друзів-латишів, які штрафують за невикористання рідної мови, — зачитує видавець.

— А ми що, такі сильні, щоб їх підтримати? — відповідає письменниця. — Треба говорити рідною мовою. Це щось таке інтимне, таке своє. Душу не можна перевчити. Треба викинути з себе шовінізм — це мають зрозуміти і росіяни.

Зала аплодує. На сцену виходить кобзар 52-річний Василь Жданкін із донькою Анастасією. Обоє у лляному одязі. Костенко, спершись на лікті, слухає пісню "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле".

— Пані Ліно, шаную вас за нежіночу поезію. А ще мене втішає, що ніколи не кажете "шчо", а тільки "що" — оце по-нашому, — кобзар кланяється письменниці в пояс.

— А у вас голос — як у Шаляпіна, — аплодує йому Ліна Василівна.

Її запитують, чи робить удома гімнастику і чи може український письменник бути відомим і забезпеченим.

— У різні періоди я була або відома, або забезпечена. Інколи — і те, і се разом. Ніякого здорового способу життя не дотримуюся. Уранці вип'ю каву. Ще гостям пиріжків напечу, а собі нічого. Якщо письменник із собою дуже панькається, у нього вчахає енергетика.

Ліну Костенко просять почитати щось ліричне.

— А обов'язково про любов? Застуда й інтимна лірика погано в'яжуться. Краще я почитаю про Чорнобиль.

О 20.00 починають автограф-сесію. Вона триває понад 2 год.

До письменниці стоять дві черги — одна велика із залу, інша — менша з-за куліс: туди побігли журналісти, політики і чиновники. У залі починають обурюватися вголос, бо привілейована черга просувається швидко, а загальна — майже не рухається.

Своїх акторів директор театру підводить особисто.

— Це Тиміш, а це Відьма, — Петрів представляє їх, як героїв із "Берестечка". Просить підписати книгу донькам.

Нарешті доходить черга до глядачів. Костенко кожного розпитує: як здоров'я, скільки має дітей.

Щоб прискорити процес, Ліна Василівна просить дочку Оксану Пахльовську записувати на книгах імена прохачів, а сама лише ставить автограф.

У черзі сваряться за кожну сходинку, що веде до сцени. Штовхають охоронців.

Глядачі обговорюють вечір.

— Костенко виглядає стомленою, старою жінкою. Я бачила її 20 років тому у Львові в театрі Заньковецької, — говорить 50-річна Валентина Парубій. — Тоді вона була повна вогню, енергії, нещадної критики до влади. Читала уривки з "Берестечка".

— А мені сподобалося те, що не було традиційного кошика з квітами "від міського голови" — це так пошло, — каже чоловік у дорогому костюмі, років 40. У нього в руках стос книжок.

У коридорі на Ліну Василівну чекає мер 53-річний Володимир Хомко. Він має відвезти її до готелю.

Після 22.00 театр порожніє. У кутку фойє лежить купа обгорток від стосів книжок.

— 1250 примірників привезли, 1150 — продали. Непогано, — каже Андрій Долгов. — Поїду в готель. А завтра — Київ, потім Харків, Кривий Ріг, Львів. Завершимо тур знов на Рівненщині — у місті Острог, де надрукували першу українську Біблію.

Зараз ви читаєте новину «1150 книжок Ліни Костенко продали за вечір». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

14

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути