Письменник і режисер 43-річний Олег Сенцов презентував фантастичний роман "Другу також варто придбати". Онлайн-трансляція велася на сторінці львівського "Видавництва Старого Лева" у Facebook
Дія відбувається в США. Головний герой Джим Гаррісон сидить у вбиральні й гортає науково-популярні журнали, його дружина готує сніданок. У місто вторгаються з космосу. Позаземні ящірки прагнуть врятувати людей від них самих. Беруть під контроль і нав'язують свої правила, за сюжетом.
Сенцов працював над книжкою 2017-го під час ув'язнення в російській колонії в Якутії. Роман на 560 сторінок написав кульковою ручкою в зошитах. Чернетка була готова за три місяці, а ще за два – чистовик. На початку 2019-го він зробив другу редакцію і відправив поштою на волю.
Модерує презентацію головна редакторка видавництва Мар'яна Савка, 47 років. Спілкуються через відеозв'язок. Савка виходить у прямий ефір із домашньої бібліотеки, а Сенцов – із книгарні-кав'ярні Старого Лева в Києві. Говорить українською. Протягом розмови підписує понад 200 примірників роману для читачів, які зробили попереднє замовлення.
– Ти створював роман у не надто веселі часи. Але в ньому багато гумору. Це те, що дає змогу триматися на плаву і не втрачати життєвої енергії. В який момент почав писати? – каже Мар'яна Савка.
– Це мій другий роман. Над першим "Купіть книгу – вона смішна" працював 10 років тому. До того були оповідання. Це перший досвід великого твору. Подумав, ну хто читатиме цю маячню? У передмові звертався до своїх 18 читачів, тому що на більше число не розраховував. Тоді ж придумав другу і третю частини, ніяк не пов'язані між собою, крім імені головного героя. Вирішив, якщо перша книжка матиме хоч би 18 читачів і буде видана, напишу продовження.
Роман вийшов, коли я був у російській в'язниці. Почав отримувати позитивні відгуки. Люди писали: "Прочитав твою книжку – дуже зайшла, я так сміявся". Зрозумів, що комусь мій стиль подобається.
У тюрмі маєш вільний час – я щодня протягом трьох місяців писав. Дуже швидко – майже по розділу в день.
– Досвід ув'язнення став основою сюжету?
– Так. Головний герой кілька разів потрапляє в якісь види полону. І ці відчуття передаються на сторінках. Але це більше досвід із Криму 2014 року: окупація півострова російськими військами і колабораціонізм частини населення та місцевої влади. Це книжка не про інопланетян, а про нас.
Я думав про невдалі спроби США у просуванні демократії на Близькому Сході, зокрема із застосуванням військової сили. Тому дія відбувається в Америці. Інопланетяни беруть країну під контроль і змушують американців жити за їхніми правилами. Початкова ідея була – показати, що відбувається з людьми, які вказували іншим, як треба жити. Головна тема твору – прагнення суспільства, технічно й інтелектуально розвиненішого, нав'язати правила життя менш розвиненому.
"Усі ми карлики, які стоять на плечах у велетнів" – ця фраза годиться і для вчених, і для письменників. Прабатьками цього твору, велетнями, на чиїх плечах виникла ця робота, стали Рей Бредбері зі своєю "Бетономішалкою" та брати Стругацькі з "Другим нашестям марсіян". Звичайно, я не намагався пародіювати сюжет або тим паче стиль. Але на будь-якого письменника впливають книжки, які він читав і які його формували. Я намагався розвивати цю тему, вносити своє, придумувати алегорії і смисли. Ховаючи все це за простим пригодницьким сюжетом.
книжка про те, що якась незрозуміла зелена влада хакнула економіку цілої країни. Разом із мізками її жителів. А замість усього культурного простору їм дали один величезний телевізійний кабачок, що літає, – продовжує Мар'яна Савка.
– Я писав тоді, коли ніхто не чув про Зеленського. Назвіть це пророцтвом. Але я бачив "зелених чоловічків". На жаль, вони досі тут. Та відліт станеться, я в цьому не сумніваюся.
– Твій герой – маленька людина, обиватель. Він не народжувався бути героєм, революціонером, який зупинить вторгнення у спокійне життя американського містечка.
– Цей образ списав з одного кримського друга. Він був саме такий – добрий, але трохи тюхтій, якого жінка тримала в кулаку, прилюдно шпиняла. Це було комічно і трагічно.
– роман показує вторгнення і зміну режиму. Підставляй під інопланетян когось конкретного, і буде зрозуміло, що вони загарбники. Але нібито з добрими намірами. От містечко жило звичайним життям. Опиняються в ситуації, коли втратили електроенергію і не розуміють, що буде. Немає нікого, хто може пояснити, де влада, поліція, військо. Аж доки не з'являється дирижабль у формі кабачка, на якому якась реклама. З неї жителі дізнаються, що їх "ощасливили" – інопланетна цивілізація хоче їх врятувати, бо вони на межі загибелі.
– Я навмисно надавав американцям наших рис. Бо, коли читаєш про себе, ти не на 100 відсотків щирий. Сміятися з інших легше, ніж із себе.
– Мабуть, це антиутопія за жанром. І героїчний твір про боротьбу. Як обиватель може стати ключовою людиною в незрозумілій війні.
– Ми все це бачили на Майдані. Усі, хто прийшов до влади після Революції гідності, не були ключовими особами в тій боротьбі. Це зробили громадяни, які вийшли на вулицю.
– "Чому вам цікаво писати про чоловіка-тюхтія?" – зачитує Мар'яна Савка запитання від глядачів.
– Із цього починається роман. Він жив собі до 30 з гаком років, а потім сталися події, що змусили його змінюватися. Хоча, кажуть, люди не змінюються. Та насправді – навпаки. Якщо хочуть. Їх змушують це робити обставини. Хтось залишається таким, як був. А хтось росте. Мій твір – про таку людину. Мені це цікаво, бо схоже на мене. Численні кризи зробили мене таким, який я є. У дитинстві був слабкий і духом, і тілом. Але випробування мене розвивали.
– Глядачка пише: "Коли я прочитала опис книжки, подумала, що це щось схоже на Олега".
– Кожен автор пише про себе. Бо себе знаєш найкраще. Письменник дивиться у внутрішній світ. Переносить себе в інші обставини й думає, як поводився б. Вивчає себе на прикладі інших персонажів в інших умовах.
– В ув'язненні хтось із наглядачів цікавився, чим ти займаєшся?
– Так. Коли людина пів дня сидить у куточку й пише, то постає запитання: "Що ти там пишеш?" – "Книжку". – "Про що?" – "Про інопланетян". Дуже коротке спілкування.
– Чи маєш думки про третій роман?
– Написав його після того, як вийшов із голодування. Це був кінець 2018-го та початок 2019 року. Всі три твори веселі й легкі, але я їх створював у найважчі періоди.
Більшу частину першого роману писав 2010-го – в найчорніший рік. Тоді все розвалилося, література стала терапією.
В Якутії був період, коли відбулися обміни. Поміняли Надію Савченко та Геннадія Афанасьєва. А ми – залишилися. Було невесело. Щоб якось себе тримати, я почав писати книжку "Другу також варто придбати".
Після закінчення голодування було зрозуміло: я програв. Що тоді не зміг перемогти Путіна. Щоб себе підбадьорити, став писати третю книжку.
Я не планую творчості. Прийшла ідея, не виходить із голови, і ти починаєш писати. Творчість ірраціональна, інтуїтивна. Не можна передбачити, як воно піде.
Під час роботи над романом маю приблизний план – на героя, події. Але зазвичай задумав одне, а розгортається інакше. Ти плануєш це, а персонаж зробив так, як він хоче. І ти просто записуєш. Герої починають жити власним життям. Це значить, що вони справжні, звільнилися від автора.
– В інопланетян у книжці немає гумору. Як і людських емоцій. Це наші і слабкість, і сила. Одні емоції можуть ламати людей, інші – давати життєву міць. Гумор рятує у кризових ситуаціях.
– Я писав насамперед для себе. Але це приємно, коли ти цікавий іншим. Багато важить. Означає, що люди розуміють речі так само, як ти. Так зустрічаєш свою людину. Не спілкувався з нею особисто, але через книжку ви якось з'єдналися.
– "Які у вас ідеальні умови для написання?" – запитують глядачі.
– Коли починав писати, я йшов на кухню, заварював чай. Треба, щоб це була ніч і ніхто не ходив. А я тихесенько писатиму, якщо прийшло натхнення. Так було раніше. Я знав, що письменники можуть творити в будь-який час і змушують себе робити це щодня. Зміг цього навчитися ще до в'язниці. А там цю навичку прокачав. Вставав о шостій ранку, займався своїми справами та сідав за вузенький шматочок стола. Туди міг покласти тільки зошит – більше жодного місця. Потім перевірка – відвели, привели. Продовжую писати.
– Як дітям прищеплювати любов до читання?
– Сформулював свою думку про це в одному з листів із в'язниці. Усе, чого ви повинні навчити дітей, – читати книжки та говорити правду. Інше додасться.
"Фільм "Носоріг" – перша заявка в українському кінематографі, щоб художньо переосмислити 1990-ті. Не тільки як соціальне явище, а як моральний і духовний вибір. Це історія бізнесмена, який зумів пережити неспокійні часи, пройти фізичні й моральні випробування. У чомусь вийшов переможцем, у чомусь – ні. Сенцов сам був бізнесменом. Мав клуб із кіберспорту в Сімферополі. Хоче передати власний досвід і загалом досвід свого покоління. Це новаторська спроба обдумати недалеке минуле України, перше десятиліття існування держави", –
Олександр Гусєв, 40 років, кінокритик
Режисер хоче зрозуміти, що відчуває людина, яка вбиває
На вересень запланували початок зйомок другого фільму Олега Сенцова – кримінальної драми "Носоріг". Проєкт стрічки отримав фінансову підтримку від Польського кіноінституту.
Колишній бандит згадує життя. З дитинства вважає, що треба бути сильним і безжальним – тільки так можна здобути авторитет і вижити в 1990-ті. Бере участь у рекеті, пограбуваннях, убивствах. Створює бригаду, стає кримінальним авторитетом, але втрачає сім'ю. Зустріч із незнайомцем дає шанс усе змінити, за сюжетом.
"У кожній людині від народження живе квітка, – розповідає головний герой. – Це його душа – чиста і світла. Але життя поступово припорошує її пилом і брудом, гнітить і топче – перетворюючи квітку на бур'ян, а людину на лайно. Щоб таким не стати, я почав захищатися бронею. З кожним роком вона ставала товща, і з часом я перестав відчувати будь-що. Але в нашому житті недостатньо захищатися, треба вміти й атакувати. Для цього треба мати зброю. І в мене почав рости ріг. З роками ставав усе більший, нападав я все частіше і врешті-решт перетворився на носорога".
Задум картини з'явився 2011-го. Підготовку розпочали за два роки. Зняти не вдалося через незаконне ув'язнення Сенцова в Росії.
2016-го за дебютну стрічку "Гамер" і незавершену роботу "Носоріг" режисеру присудили Шевченківську премію.
– Фільм побудовано у трьох часових проміжках, – розповідав Сенцов 2013-го. – Минуле – це історія головного героя Носорога від дитинства і до підпільного життя в Німеччині. Розповідається у хронологічному порядку. Переривається фрагментами однієї довгої розмови в машині з людиною, якій Носоріг сповідується. Ця бесіда відкриває справжню сутність героя. Вона відбувається в сьогоденні. Фінальна сцена – це майбутнє. Яке існує, можливо, лише в голові Носорога.
Кадри стрічки будуть насичені деталями, звичками героїв. Картина – ритмічна й динамічна. Але не через монтажну нарізку, а завдяки щільності наповнення життям.
"Носоріг" – це кіно про особистість, яка пройшла через багато випробувань. Намагається розібратися в собі. Режисерові не цікаво показувати, як одна людина вбиває іншу. Хоче знати, що вона відчуває при цьому і як потім із цим живе.
2 
1
Коментарі