Про перемоги й поразки 2017 року в українському кіно, музиці, літературі, візуальному мистецтві й театрі розповідають кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський, літературний критик Юрій Володарський, музичний критик Ігор Панасов, мистецтвознавець Аліса Ложкіна й театрознавець Ірина Чужинова
Кіно
Ярослав ПІДГОРА-ГВЯЗДОВСЬКИЙ, 42 роки
Перемоги
Збори двох українських фільмів побили всі попередні рекорди. На військову драму "Кіборги" Ахтема Сеїтаблаєва за перші два тижні прокату продали квитків на 15 мільйонів гривень. І це в час, коли йде голлівудський блокбастер "Зоряні війни".
У стрічці "Дідзьо. Контрабас" головну роль виконав Михайло Хома, який виступає під сценічним ім'ям Дзідзьо. Картину знімав режисер Олег Борщевський. До цього добре показав себе на короткому метрі в кіноальманасі "Київ, я люблю тебе". Але не зміг впоратися з повним метром. Зробив відверто телевізійне кіно. Майже весь "Дзідзьо. Контрабас" знятий середнім планом. Не застосував ручної камери, якої потребує комедія. Та загалом стрічка непогано зроблена. А любов нашого народу – велика і сліпа. Результат: зібрали 22 мільйони гривень за вчетверо меншого бюджету.
Найбільшим зрушенням року були закони "Про державну підтримку кінематографії в Україні" та "Про кінематографію". До 600 мільйонів гривень, що Держкіно мало в бюджеті, додалося ще 500. Тепер кіновиробники без оподаткування можуть залучати іноземних спеціалістів. Так само – ввозити кінообладнання. Закордонним компаніям, що зніматимуть кіно в Україні, повертатимуть частину витрат. А ще – скасовується оподаткування із землі під кіностудіями.
Приватні телеканали братимуть гроші з держбюджету, що є нонсенсом. Але нам потрібно розвивати телевізійний формат. Протиставити своє експансії російського капіталу. Тамтешні телесеріали досі знімають в Україні, а наші актори грають у них другорядні ролі.
Поразки
У фільмі "Червоний" Зази Буладзе колишній сотник Української повстанської армії Данило Червоний піднімає бунт в одному з таборів ГУЛАГу 1947 року. Стрічка зібрала 3,5 мільйона гривень. Це поразка не фільму, а на його прикладі – всього патріотичного напрямку в кіно. Картину зроблено погано. І хоч би скільки кричали, що це перший український бойовик, – каса показує: глядач його не сприйняв.
Стрічка "Мир вашому дому" зібрала півмільйона гривень, а коштувала 2,5 мільйона доларів. Це екранізація п'єси Григорія Горіна про Тев'є-молочара. Зіпсувати цей твір практично неможливо, але цього разу вдалося. Якщо дивитися його заплющивши очі – отримаєш задоволення. Бо фрази й слова Горіна залишили свою силу. Але візуально режисер Володимир Лєрт довів фільм до сказу.
Стартувала кампанія дискредитації голови Держкіно Пилипа Іллєнка з боку каналу "1+1". Держкіно отримало певну силу й авторитет за останні роки. Почало робити те, що давно мусило – опікуватися вітчизняним кінопроцесом, захищати національні інтереси. "1+1" це не цікавить. Кілька заборонених серіалів, за які телеканал заплатив великі гроші, налаштували його керівництво проти Держкіно. Хочуть сколупнути Іллєнка і на його місце посадити свою людину.
Музика
Ігор ПАНАСОВ, 42 роки
Перемоги
Співачки Тіна Кароль і Tayanna випустили одні з найкращих альбомів року. Обидві почали експериментувати. Кароль освоює соул і фанк. Tayanna зазвучала по-новому, бо почала співати українською. Така музика може задати нові тренди і витіснити те, що у нас називають естрадою.
Дует Yuko представив українську фолк-електроніку іншої якості. Не таку інтелектуальну, як у Onuka, а більш танцювальну.
Колектив [O] – це інді-поп з яскравим жіночим вокалом. Їхні "Мушечки" і "Хто я?" – найчарівніші пісні року українською.
Радіостанції пристосувалися до мовних квот. Рейтинги не впали, слухачів не поменшало.
Рік був щедрий на концерти. Приїжджали музиканти, які ніколи не виступали в Україні. Промоутери ризикували, коли привозили до Києва виконавців сучасної британської музики – Foals, Alt-J, Тома Оделла. Виступи таких артистів в Україні ламають ментальні кордони з Європою.
Поразки
Скандали навколо музикантів, які виступають у Росії, набувають нездорового загострення. Зірвали концерти Світлани Лободи, дуету "Потап і Настя", Івана Дорна, Сергія Бабкіна. У Рівному не відбувся виступ Олі Полякової. Хоча вона з 2014 року не гастролює Росією. Активісти, які цькують цих музикантів, керуються тільки своїми моральними уявленнями. А чіткого законодавчого врегулювання проблеми досі немає. Держава не ухвалила нічого, що заборонило б нашим виконавцям гастролювати в країні-агресорі. Звертався до Служби безпеки. Просив оцінити, чи небезпечна для держави професійна діяльність українських артистів на території РФ. Речниця СБУ відповіла, що не може пояснити. Якщо держава не сформує офіційної позиції, то й далі пануватиме безлад.
За рік не було жодного хіта українською мовою. З кожного закутка лунали російськомовні "Тает лед" "Грибів" і "На стиле" від "Время и Стекло". Виконавці лише вчаться робити щось подібне українською. Крім того, доводиться конкурувати з такими вірусними піснями, як Despacito пуерто-риканського співака Луїса Фонсі. На YouTube цю пісню послухали 4,5 мільярда разів. Тож в Україні з хітами цьогоріч не склалося.
Література
Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ, 52 роки
Перемоги
Вперше з початку війни на Донбасі про ці події з'явилися одразу два романи високого художнього рівня – "Інтернат" Сергія Жадана та "Довгі часи" (в російськомовному оригіналі "Долгота дней". – Країна) Володимира Рафєєнка. Вони написані в різній манері й дають можливість подивитися на ситуацію з різних ракурсів.
Роман Жадана показує війну погляду маленької людини. Його герой не хоче нічого вирішувати. Але війна втручається в його існування й пояснює, що так жити не можна. Доведеться робити вибір.
Книжка Рафєєнка – це водночас страшна й смішна казка для дорослих, міфологічна оповідь і про Донбас, і про Україну загалом. Місто Z, прототипом якого є Донецьк, це територія, що зібралася приєднатися до Росії, а, насправді, приєдналася до неіснуючого Радянського Союзу. Зробило крок у нікуди, перетворилося на білу пляму на карті. Герої "Довгих часів" чинять ментальний спротив російській агресії.
Поезія цьогоріч підняла два важливі питання: геноцид за етнічною ознакою і ставлення до російської мови. До першого звертається Маріанна Кіяновська у збірці "Бабин Яр. Голосами", до другої – Олександр Кабанов у книжці "На языке врага".
Кіяновська відчула трагедію єврейського народу в часи Голокосту як особисту. Спілкувався з нею й зрозумів, що тексти про неминучу загибель єврейських дітей восени 1941 року в Києві давалися їй великим душевним болем.
Кабанов стверджує: якщо Україна продовжить боротьбу з російською мовою, то буде приречена на поразку. Серед інших тем він фіксує розірваність свідомості на тлі внутрішніх конфліктів, що руйнують країну сильніше за війну із зовнішнім ворогом.
Поразки
Коли одна людина протягом місяця отримує дві головні літературні премії за книжку розміром трохи більше 200 сторінок, це означає: в нас дуже бідний літературний процес (збірка оповідань "Земля Загублених, або Маленькі страшні казки" Катерини Калитко принесла авторці дві премії – ім. Джозефа Конрада та "Книгу року Бі-Бі-Сі". – Країна). Невже цього року на всю українську прозу знайшовся тільки один визначний текст? Втім це питання не до Катерини, її книжка справді чудова. Це питання до членів журі "Книги року Бі-Бі-Сі".
Перестали з'являтися нові яскраві молоді письменники. Вражаючих дебютів не було вже кілька років.
Арт
Аліса ЛОЖКІНА, 36 років
Перемоги
Створили комісію для відбору українських митців на Венеційський бієнале. Попередні роки не було зрозуміло, хто відбирає учасників і за яким принципом. Нині конкурс провели прозоро. Виграла заявка Іллі Кабакова з проектом "Купол". В останній момент він відмовився брати участь. Його замінив фотохудожник із Харкова Борис Михайлов. Проект "Парламент" на Венеційському бієнале високо оцінили західні куратори.
На фестивалі молодих художників у "Мистецькому Арсеналі" показали твори 70 авторів. Його ініціювало Міністерство культури. Створили продукт європейського рівня.
Поразки
Погрому зазнала виставка Давида Чічкана "Втрачені можливості" в Центрі візуальної культури. Художник – анархо-комуніст, активіст організації "Чорна веселка", був учасником Майдану. Але вважає: після Революції гідності Україна не досягла бажаної мети. Ставить питання: чим був, став і міг стати Майдан.
За кілька місяців до того в подібній ситуації опинився Ілля Чічкан, батько Давида. В галереї "Карась" атакували виставку "Психодарвінізм: еволюція психів".
Художник не перше десятиліття працює з образом мавпи. Наприклад, малював в її подобі учасників ялтинської конференції 1945 року. На цій виставці представив серію робіт, в яких сполучив зображення приматів та ікони.
Театр
Ірина ЧУЖИНОВА, 33 роки
Перемоги
Бездоганним вийшов Івано-франківський фестиваль Porto Franko-2017. Організували його композитор Роман Григорів і режисер Ростислав Держипільський. В афіші театральної програми поряд були литовець Еймунтас Някрошюс та українець Дмитро Богомазов.
З'явився центр незалежного театру – "Сцена 6". Став частиною майбутнього арт-кластера "Довженко-Центру". Поки що функціонує не як інституція з певним репертуаром, а як відкритий майданчик. Приймали ГОГОЛЬFEST, конкурс британської драми Taking the Stage, постановки "Дикого театру". Це – важливе місце для театральних експериментів.
Покоління 30–40-літніх очолили театральний процес. Зокрема, режисер і менеджер Стас Жарков показує: молода плеяда знає, чого потребує глядач, вміє розмовляти з ним сучасною театральною мовою. За чотири сезони його київський театр "Золоті ворота" з мало кому відомого муніципального перетворився на один із найпомітніших в Україні.
Андрій Білоус є ідеологом і стратегом столичного "Молодого театру". Зробив його сцену відкритою для молодих режисерів. Тамара Трунова стала переможницею "Київського рахунку" – рейтингу столичних критиків із виставою "Саша, винеси сміття". Вперше в Україні поставила барокову оперу "Дідона та Еней". Оксана Дмітрієва з Харківського академічного театру ляльок імені Віктора Афанасьєва має потужний репертуар для дорослих. Працює з творами Миколи Гоголя, Антона Чехова, Андрія Платонова. А Максим Голенко створює багатофігурні складні вистави за класичним репертуаром. Наприклад, "Хазяїн" за Іваном Карпенком-Карим у Миколаївському театрі.
Поразки
Більшість державних театрів мають невизначену репертуарну політику. Уникають сучасних п'єс. Бояться засмутити глядача, розповідаючи про актуальні події. Але сучасність треба аналізувати, про проблеми потрібно говорити – це завдання театрів. Поки що така тенденція по всій Україні. Пов'язано це зі старим менеджерським складом. Середній вік керівників театрів – понад 60 років.
2 
1
Коментарі