За рік до Майдану в повітрі було розлите відчуття "нічого не буде"

Назвали чотирьох лауреатів Шевченківської премії

"Література" – Іван МАЛКОВИЧ, 55 років, поетична збірка "Подорожник з новими віршами"

Ростислав СЕМКІВ, 41 рік, літературознавець:

– Поет Іван Малкович тричі відмовлявся від номінації на Шевченківську премію. Не хотів приймати нагороду від тодішніх керівників держави. Цього року погодився.

Найсерйознішим суперником був львівський поет Андрій Содомора. Він – живий класик, але більше відомий як перекладач античної літератури. Ще один сильний номінант – прозаїк Василь Портяк. Але його знають лише в літературних колах. Про Малковича ж в Україні чули майже всі. І як про книговидавця, і як про поета.

Іван Малкович створив сім поетичних збірок. Автор, перекладач та упорядник кількох десятків книжок для дітей. Очолює видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА".

"Подорожник з новими віршами" – збірка робіт різних часів. Подорожник – один із найпотужніших символів Малковича. Дрібна рослина, яка допомагає. Це філософія малої справи. Крупинка за крупинкою милосердям і допомогою можна змінити світ.

Найсильніший образ зі збірки – постать з янголом на плечі, яка молиться, щоб той не впав.

Малкович належить до покоління восьмидесятників. Серед них – Василь Герасим'юк, Наталка Білоцерківець. Поезія цих років – повернення до перерваної у 1930-х модернізації української літератури. Поети винаходили нову мову, образність. Малкович поєднував це з громадянською позицією. На зміну поетичній публіцистиці Миколи Вінграновського, Василя Симоненка, частково – Василя Стуса приходить лірика, але не менш суспільно значуща.

Література 1980-х – це повернення до властивої українській літературі чуттєвості. Це вже не поезія закликів чи прокламацій, типова для 1960-х.

Відтоді Іван Малкович суттєво не змінився. Тримає ліричний тон.

 

"Музика" – Богдана ФРОЛЯК, 48 років, симфонія-реквієм "Праведная душе…", хорова кантата "Цвіт", музичний твір "Насниться сон мені"

Наталія ПОЛОВИНКА, 51 рік, співачка, актриса:

– За рік до Майдану все здавалося покрите Янеком. У повітрі було розлите відчуття "нічого не буде". Люди втомилися. Не було сил щось хотіти, боротися.

Знайшла збірку народних пісень на вірші Тараса Шевченка. Співала вдома, але жодної не могла доспівати до кінця. Плакала. Тільки народ може так відчувати поезію. Це його плач – за собою забутим, за собою можливим, який ніяк не витвориться. Народна пісня – найдавніше, найцінніше і найоб'ємніше знання про народ.

Коли в Україні стало зовсім безпросвітно, прийшла до композиторки Богдани Фроляк. Запропонувала створити музичний твір за тими піснями. Оформити їх в один монолог. Вона розуміла, що це мають бути делікатні обробки, які об'єднуються в єдину музичну канву. Пізніше я запропонувала почати з твору "Прощай земле, прощай світе" Валентина Сильвестрова, а закінчити хотіла теж Сильвестровим – "Отче наш" і "Заповіт". Богдана створила два оригінальні твори – "Рости-рости, моя пташко" і "Сонце заходить". Усі ці речі зібрали разом.

Богдана грала, я була актриса і співачка, хор – ще одна дійова особа. Такого жанру, як у нас вийшов, немає в сучасному театрі. Покладена на музику антична трагедія на вірші Шевченка. Богдана запросила ужгородський хор Сantus Еміля Сокача.

Так з'явилася хорова кантата "Цвіт".

Майдан був проявом свідомості і віри. І це нікуди не поділося. Віра повинна укріпитися горизонтальними формами – мистецькими, соціальними, політичними. Але зараз багато попси, яка скористалась масовим розчаруванням і заливає собою простір.

Робота над симфонією "Праведная душе..." збіглася в часі з розстрілами в центрі Києва. Звідси й назва – симфонія-реквієм. Вірш Шевченка "Єсть на світі доля" став другою частиною симфонії. Це звернення Кобзаря до народу. І прохання до душі не згубити себе: "Ліпше помри, ніж погіршуйся".

"Кіно" – Степан КОВАЛЬ, 51 рік, анімаційний серіал "Моя країна – Україна"

Ганна ЛЕВЧЕНКО, 53 роки, актриса:

– Епізоди мультсеріалу "Моя країна – Україна" – як нецке або писанки. Красиві, мініатюрні. 25 серій по 3 хвилини описують українські міста. Сценарії до 12 серій написав Сашко Лірник. В одній із перших з'являється луганський степ. Герої милуються його квітами, а Сашко каже: "Хочу тут лишитися жити".

Мріяла озвучити весь фільм. У перших 10 серіях моїм голосом розмовляють майже всі персонажі. За сюжетом, казкар Сашко Лірник має творчу кризу. До нього в дім проситься кіт Воркіт. Кличе шукати на­тхнення в мандрах Україною. Ще на кастингу сказала режисеру: "Цей кіт – мій!"

Озвучувала американські мультсеріали "Сімп­сони", "Губка Боб". "Моя країна" – кращий. Виховує естетичний смак, розвиває уяву.

Художній керівник проекту Степан Коваль асоціюється з мультфільмом "Йшов трамвай дев'ятий номер" (володар "Срібного ведмедя" Берлінського кінофестивалю, як "Найкраща короткометражка". – Країна). Озвучувала цей мультик. Можливо, тому в "Моя країна – Україна" найбільше люблю серію про Кривий Ріг – із літаючим трамваєм.

Про кожне місто вибирали особливі подробиці, нехай і не основні. Про Кривий Ріг, наприклад, згадали дев'яту домну, бо вона – одна з найбільших у світі. Там є Криворіжсталь і підземний трамвай.

Орієнтувалися на дорослого глядача. Хоча мультфільм вийшов універсальний, для будь-якого віку.

Пластилінової анімації зараз мало. Але вона не зникне. У Коваля вийшов об'ємний мультик. До екрана хочеться простягнути руку й помацати персонажів.

Над мультфільмом почали працювати 2009‑го. Робота тривала чотири роки. Перші 10 серій зробили майже без фінансування. Команда молодих режисерів і аніматорів-студентів працювала на ентузіазмі.

"Візуальні мистецтва", Микола МАЛИШКО, скульптурний проект "Лінія"

Микола МАЛИШКО, 79 років, скульптор:

– Я народився у селі (Знаменівка Новомосковського району на Дніпропетровщині. – Країна), поряд з яким був ліс і солоний лиман. Малим пас корови на широкому полі й шукав очима його край. Уявляв Петербурзьку академію мистецтв. Сильно хотів стати художником і вважав, що саме там моє місце.

За радянського часу не мав жодної публічної виставки. Моє мистецтво не вписувалось у канони соцреалізму. Копіював роботи іноземних художників за чорно-білими репродукціями з журналів. Переінакшував на свій манер і виробив власний стиль.

Останні роки роблю скульптури людей з дерев. Люблю висікати з дуба, він – найміцніший. Викупив у сусідів спиляні верби, зробив багато скульптур. Дуже хочу створити щось із шовковиці. Це дерево всередині жовте, на повітрі темніє до коричневого.

"Лінія" – серія дерев'яних постатей, що взаємодіють одна з одною і з глядачами. Дерево – найближчий людині матеріал. Досить грубий, але водночас найтонший. Роботи називаються – "Наречена", "Трон", "Поклін", "Руки", "Промені", "Навпочіпки". Одні звертають погляд у небо, ніби шукають відповіді. Інші – схиляють голову донизу в задумі.

Скульптура людини, яка стоїть навколішки, опираючись на лікті й головою до землі, зветься "Молитва". Вона пережила багато страждань. На спині висічені рубці. Звертається до Бога через землю.

Натхнення черпаю з українських храмів. У них є риси, яких в інших краях не побачиш. ­Шаленію, коли бачу дерев'яну церкву. Намагаюсь творити в такому ж дусі. Зробити не просто дерево-людину з руками й ногами, а наділити її духом. Щоб скульптура випромінювала енергію й надихала глядача.

×